У Єфремівській церкві і давні традиції зберігають, і допомогу для атовців збирають

10 лютого в день вшанування пам’яті преподобного Єфрема, єпископа Переяславського (ХІ ст.), у Переяславі-

Священик Дмитро Волошин під час святкової відправи

Священик Дмитро Волошин під час святкової відправи

Хмельницькому (Київська область) на території ЦРЛ відбулися традиційні урочисті заходи. Спочатку у церкві, освяченій на честь цього святого, відбулася святкова літургія, а потім на ошатному подвір’ї лікарняного містечка біля пам’ятника Єфрему – велелюдний молебень. Для парафіян Єфремівської церкви цей день став особливим ще й тому, що виповнилося ось вже 10 років з часу освячення їхнього храму. Марія Головко (70 років), яка є одним з найактивніших та найдавніших членів релігійної громади, розповіла і про свято, що відбулося, і про життя парафії.

За прадавнім звичаєм і “за здравіє” і “за упокій” в Переяславі перш за все приносять хліб і цукор

– Скажіть, будь ласка, багато цього разу було людей?

– На ювілей запрошували митрополита Переяславського Єпіфанія і 10 священиків. Митрополит не зміг приїхати, бо саме захворів патріарх Філарет, а він же його заступник. Батюшок було семеро. Один приїхав аж з Кіровоградської області. Він служив капеланом разом з настоятелем нашої церкви Дмитром Волошиним на Донбасі. Дуже багато було людей. Ми навіть завчасно з церкви винесли стільці та деякі інші речі, щоб більше звільнити місця. Коли правли молебень біля пам’ятника, прийшло немало лікарів, медсестер та інших працівників лікарні разом з головним лікарем Володимиром Якименком. Потім виступали і дітки, і квіти поклали до пам’ятника.

Взагалі до нашої церкви багато ходить людей, особливо на великі свята. Наприклад, на минулу Пасху біля церкви людей було аж 15 рядів. Приходять і від третьої школи, і з Борисівки, і з колишнього радгоспу. Вважаю, скільки приходить людей, залежить від батюшки. Наш дуже старається, кожному йде на зустріч. Скажемо, люди приносять нам якісь продукти “на панахиди”. Роздаємо їх потім і в лікарні, і в садочку.

– А що зараз у Переяславі приносять “на панахиди”?

– Це, коли люди замовляють у церкві поминання своїх померлих, пишуть на листочках їх імена, існує давня традиція приносити “на панахиду” якісь продукти. Ну, як гостинці. Така ж сама традиція є і, коли подаються записочки “за здравіє”. У кого яка потреба. Не знаю чому, але обов’язково приносять хліб і цукор. Цукру – хто пів кілограма, хто упаковку. А хлібину, немає значення яку. Батюшка каже, якщо людина хоч і шматок хліба покладе, постоїть на відправі, це вже є поминання. Буває, дехто замість хліба приносить кульочок борошна. Ми потім його використовуємо для просфурок. У нас Батюшка їх сам пече вдома. Не доручає ні кому з нас, ні навіть матушці Мар’яні. Зазвичай їх випікають люди, які благословенні. До кожної недільної служби обов’язково печуться нові і по 100, і по 150 штук. Просфури вважаються господнім хлібом. Ми їх ріжемо шматочками, і після літургії тим, хто в церкві, роздаємо. Також і для поминання померлих їх, буває, їдять замість колива.

Для випікання “хліба господнього” противень протирають не олією, а воском

– Ці просфури і випікаються якимось особливим чином?

– Вони видавлюються невеликою формочкою, з верху з хрестиком. Противень, на якому їх випікають, змазується не олією, а воском, і зазвичай він більше ні для чого не використовується. Батюшка завжди старається, коли їх робить, і я йому навіть нерідко потім кажу: “У вас сьогодні дванадцять з плюсом”. Люди їх купують у нас по гривні чи по дві за одну. Діти їх завжди просять.

Є у нас при церкві недільна школа, де дітки займаються, то їх там навчають, зокрема, і що таке просфури, як їх випікати і таке інше. А так, для людей, які можуть не знати, у церкві на листочках ми понаписували усе, що потрібно. Також і біля кожної ікони: що це за святий, як до нього молитися? Бо, мабуть, і ті, хто часто ходять до церкви, не можуть на пам’ять усі молитви знати.

– Що ж ще приносять, якщо є потреба пом’янути “за упокій” чи “за здравіє”?

–  Крім цукру і хліба, хто що може. Як і в кожній церкві, у нас є столик і люди кладуть туди хто вино, хто олію. Навіть буває таке, що людина принесе 5-6 цибулин, з десяток курячих яєчок та покладе. Бо, знаєте ж, як зараз: у одного не вистачає на машину, а в іншого на хлібину. Ну, а от картоплю, наприклад, вже для такого не приносять.

Але при нашій церкві збирається допомога для АТО. От для цього багато людей приносять вже і картоплю, і сало, і випічки, і салати і багато чого іншого. Скажемо, одного разу чоловік і дружина навіть старшого віку, ніж я, принесли кілька шматків (один на один) сала. Воно було не лише акуратно запаковане, а й спеціально заморожене. “Це ж передайте дітям. Нехай там з’їдять” – сказали. Думаю, що, може, й на собі зекономили. Бо які ж зараз ті пенсії!

З самого початку війни при церкві збирають допомогу для атовців

– У вас вся церковна громада включена у цю роботу?

– І не лише наші, а й багато інших людей і з міста, і з району. Пиріжки, буває, напечуть і приносять мішками. Дітки пишуть листи. Крім продуктів, передають люди і різний одяг. Інколи годні светри чи джемпери розпускаємо на нитки, а потім у нашій громаді є кілька жінок, які в’яжуть з них носки. Високі такі аж до колін виходять із жовтою і синьою смужками у горі. По 200-300 пар потім передаємо військовим. І оця волонтерська діяльність майже із самого початку війни, не припиняється і зараз.

А наш батюшка Дмитро Волошин вже кілька разів особисто їздив на схід служити капеланом. Ось і знову збирається. Коли відсутній, тоді до нас приходить його заміняти батюшка Іван із Чобітка (це так по-народному називають Воскресінський храм, оскільки поряд з ним приміщення колишньої взуттєвої майстерні “Чобіток”).

– Скажіть, будь ласка, зараз усе скрізь дорожчає. А як церковні речі, теж, мабуть?

– Ми намагаємося, щоб все було для людей якомога доступніше. Наприклад, свічки у нас коштують від 2 до 6 гривень за штуку. А є і по 20 гривень. але це – велика свічка, висотою 50 сантиметрів. Беремо у перевірених постачальників, які вже заробили шану. Бо потрібно, щоб свічки були якісні. Такі потім і горять гарно. А якщо у свічці багато різних домішок, вона може, коли горить, аж бризкати. Різні речі купують. Скажемо, якщо немає тієї чи іншої іменної іконки, то можемо привезти під замовлення. А на різні обряди, як от поховання, благословення і таке інше у нашій церкві такси немає. Люди питають: “Що нам платити?” Кажу: “Що можете”. А бувають випадки, що і безоплатно дамо свічечку, нехай поставить, і хліба дамо чи цукру, як у нас є. Буває, що і по хатах розвозимо харчі бідним людям. Може, бачили Ліду (не пам’ятаю її прізвища, але вона колись, як і я, працювала на швейній фабриці). Вона часто сидить в АТБ чи ЕКО-маркеті просить допомоги, у неї дуже хворий син, то з батюшкою вже кілька разів возили їй допомогу.

Церковне приміщення біля лікарні трохи розширять

– З самого початку, ще за участі нині покійного працівника ЦРЛ Олексія Якименка, який немало зробив для відродження пам’яті преподобного Єфрема у Переяславі, ваша церква будувалася як капличка. Зараз чисельність церковної громади зросла, чи не тісно стало?

– Всі ми дуже хочемо і плануємо трохи розширити наше приміщення. І обов’язково зробимо це вже цього року. Може, добавимо ще один куполок над церквою, зробимо дзвони, але не дуже гучні, адже тут лікарня. У нас  вже навіть є проект і вся документація для добудови. Людей зараз приходить немало, серед них бувають і хворі і потрібно, щоб їм було зручно у церкві. З боку входу метрів на 4-5 добавимо приміщення. Більше не можна, бо там і клумба, і дуб. Але, якщо розширимо, як плануємо, то потім місця вистачить. Ми і раніше вже немало зробили у приміщенні: і утеплили його, і хори побудували, як другий поверх для півчих.

– А як з будівництвом церкви апостола Хоми біля Ярмаркового кладовища, яким також опікується ваш батюшка?

– Пасха, всі інші великі свята, коли освячують фрукти, воду проводяться там вже давно, а минулого літа зібрали кошти і на місці майбутньої церкви зробили вже цоколь. Коли, було, навезли багато землі, люди допомагали своєю працею: розкидали її, робили фундамент. А от грошима мало хто може допомогти великими сумами. Потрібні фінансово спроможні спонсори.

Але у тому, що ця справа взагалі почалася, ми дуже вдячні нашому батюшці Дмитрові Волошину. Він довідався, що на цьому місці церква була ще у 1842 році, потім за радянської влади її розібрали. Багато працював над виготовленням проекту, виділенням земельної ділянки. Та і Єфремівська церква спочатку нагадувала лише холодну будочку. У тому, якою вона стала зараз, велика заслуга батюшки. Він служить в ній вже сім років.

З нагоди ювілею вся наша церковна громада дякує Богу, що має такого настоятеля.

Записав Леонід МІЛЮТІН

233 total views, 1 views today

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.


Дизайн: Lifestar