Іван Кучугура-Кучеренко був першим народним артистом з-поміж бандуристів

Іван Кучеренко був ще й майстром з виготовлення бандур

Іван Кучеренко був ще й майстром з виготовлення бандур

Серед неповторних особистостей в історії музичного українського мистецтва особливе місце посідає талановитий майстер кобзарської справи Іван Іович Кучугура-Кучеренко.

Народився він1878 року в селі Мурафі Богодухівського повіту Харківської губернії, за іншими даними – у 1869 році.

В дитинстві Іван перехворів віспою і втратив зір. У юному віці у нього вже проявився неабиякий музичний слух з чудовим голосом. Рання смерть батька, родинна нужда не дала можливості вилікувати хворобу очей, і на все життя він залишився слабовидящим, тому ходив з поводирем. Вже в 12 років він навчився грати на бандурі. А в 30-річному віці починає подорожувати по Україні і Росії, знайомить публіку зі скарбами пісенної творчості українського народу. Його могли чути в ті роки у Києві, Москві, Петербурзі, Ростові, Мінську, Одесі, Полтаві, Дніпропетровську (тоді – Катеринославі).

Серйозний вплив на майстерність гри Кучугури-Кучеренко мав Гнат Хоткевич. А на запрошення Миколи Лисенка кобзар у 1908-1910 роках викладав у студії бандуристів Київської музично-драматичної школи. Кучеренко був надзвичайно талановитий, адже в ті консервативні до всього українського часи йому було присвоєно в числі найперших митців в Україні звання народного артиста спочатку УНР, а потім і УРСР.

Іван Кучугура-Кучеренко все життя проводив активну громадську роботу. А у 1919 році настав такий час, що він змушений був влитися до червоних агітбригад і складати пісні та співати панегірики комуністичним вождям.

Кучугура-Кучеренко знав вісім дум, серед яких майстерно виконував «Олексія Поповича», «Думу про плач невільників»,  «Хмельницький і Барабаш», «Про смерть Хмельницького». В його репертуарі було також близько 300 пісень. Він автор пісні «На високій дуже кручі» (присвяченій Тарасу Шевченку). У співавторстві з Гнатом Хоткевичем вони склали думу про тяжке життя кобзарів.

Всі, хто пам’ятав зустрічі з цим кобзарем згадували, що це була надзвичайно обдарована людина. Мав високий зріст, вродливе обличчя, довгі пишні вуса, а голос – бархатного тембру, баритон. Все це дуже пасувало Івану Кучугурі-Кравченку як бандуристові.

У нього було дві бандури (одна налаштована на мінорний, а друга – на мажорний лад). Кучугура-Кучеренко співав про життя народу – злидні, горе. Очевидці переповідали, що коли доводилося їм сидіти в перших рядах глядачів, то бачили, як переживав кобзар, коли співав яку-небудь трагічну пісню. «По його щоках текли сльози, а він співав… Гучно лунав, чаруючи всіх присутніх його красивий оксамитовий голос. Виконання ним пісень «Та не жури мене, моя мати, бо я й сам журюся», «Ой пущу я кониченька в сад» доводили людей до сліз.

Від обертонів його голосу, який линув особливо м’яко та був такий чарівний, що проймав ніби електричним струмом, а в горлі з’являлися спазми, очі розраджувалися сльозами. Коли він закінчив співати, то навіть не підвівся на гучні привітання, тому що сам плакав, і, соромлячись, витирав хустиною сльози».

З великим піднесенням звучала у виконанні Івана Кучугури-Кучеренка історична пісня «Ой у полі могила з вітром говорила». В уяві слухачів з’являлася не одна, а сотні могил, що їх так багато по всій Україні. Могил нескорених.

Очевидці його виступів переповідали, що і в 50-літньому віці, коли він виконував пісню про життя молодого козака, його очі, як у закоханого юнака, палали любов’ю. В мелодії і словах чулася невимовна туга, болісне почуття самотності та надія – розвіяти смуток в жорстокому бою з ворогами.

Коли Кучугура-Кучеренко виконував жартівливі пісні, він перевтілювався у справжнього веселуна з вечорниць чи весілля. Він виявляв себе як справжній актор-гуморист, і пісні у його виконанні ставали ще барвистішими. А ще Кучугура-Кучеренко був значним майстром музичних інструментів (самостійно робив бандури). І в цьому ремеслі він мав чимало учнів із середовища зрячих аматорів. Видатний співак і бандурист вмів доводити до свідомості слухачів велич та красу українських народних, історичних, жартівливих пісень.

Та, на жаль, не існувало його школи співу та гри на бандурі. І не було передано його досвід спадкоємцям.

Попри його заслуги перед Україною і любов народу до бандуриста, його, як і тисячі інших українців-інтелігентів, як і його вчителя, соратника та побратима Гната Хоткевича, у 1937 році заарештували «за участь в контрреволюційній діяльності». За вироком «особливої трійки» від 24 листопада 1937 року Івана Кучугуру-Кучеренка було страчено. Є свідчення, що похований він у Харкові, в братській могилі на Польському меморіальному цвинтарі.

Щоб приховати правду, більшовики поширювали чутки, що його вислали у 1939 році, потім з’явилась інформація, що у 1942 році його розстріляли німці в Харкові. Але правда була очевидна – не стало на землі прекрасного співака, бандуриста, народного артиста Івана Кучугури-Кучеренко. Патріот України не потрібен був комуністичному режиму.

Наталія Костюк, науковий співробітник НІЕЗ «Переяслав»

Ви можете залишити коментар.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.


Дизайн: Lifestar