Ярослав Джусь популяризує гру на бандурі та прагне відкрити народний український інструмент усьому світу

Ярослав Джусь у складі гурту "Вперше чую"

Ярослав Джусь у складі гурту “Вперше чую”

На початку червня під Переяславом відбувся одинадцятий мотофестиваль «Тарасова гора». Він носить назву місця, де похований Тарас Шевченко. І традиційно під час кожного зльоту байкери здійснюють мотопробіг до Канева, до Тарасової гори. Тож символічно, що цього року вперше за історію фестивалю на його сцені виступив бандурист – Ярослав Джусь (25 років), відомий як півфіналіст та володар призу глядацьких симпатій телешоу «Україна має талант-2». Грою на бандурі він доповнив пісні рок-гурту «Вперше чую», бодай і «байкерського» змісту, мелодійним українським колоритом. 

Хоча Ярослав Джусь народився і виріс у Києві, розмовляє добірною українською мовою. На виступи вдягає вишиванку, любить її носити і в повсякденному житті. Любов до української мови та культури – результат виховання мами Наталії Михайлівни.

Ярослав закінчив дитячу музичну школу по класу фортепіано. Грою на бандурі зацікавився у дев’ятому класі. З відзнакою закінчив Стрітівську школу кобзарського мистецтва, що в Кагарлицькому районі на Київщині. У 2010 році популярність бандуристу Ярославу Джусю, на той час студенту Національного педуніверситету ім. М.П. Драгоманова, принесла участь у телешоу «Україна має талант-2». Виконавши на бандурі класичний твір «Мелодія» українського композитора Мирослава Скорика та попурі із сучасних хітів, музикант довів, що цей автентичний український інструмент і сьогодні може бути популярним.

– Телепроект допоміг мені, перш за все, піаром, – говорить Ярослав, – бо й до нього я частенько виступав з бандурою та фортепіано, брав участь у фестивалях, концертах, але при цьому мене знали переважно кияни, друзі, люди із тих міст, де я виступав. Завдяки проекту про мою творчість дізналася майже вся країна. З того часу виступаю на різноманітних заходах. Починаючи від нічних клубів і закінчуючи вечорами пам’яті Тараса Шевченка, що організовує діаспора. І навіть на таких альтернативних заходах як фестиваль байкерів.

– А ви їздите на мотоциклі?

– Ні. У мене було кілька спроб, на мопеді, і то я ледь дерева не позносив.

– Ви популяризуєте гру на бандурі не лише в Україні, а й закордоном…

– Протягом останніх років я відвідав з гастролями Францію, Англію (Лондон, Оксфорд), Німеччину (Берлін, Мюнхен), Білорусь, Казахстан, Узбекистан, неодноразово виступав у Росії. Двічі був у Канаді. Причому одного разу гастролював там три місяці, об’їздив усі канадські провінції.  Через кілька днів лечу до Баку. А позавчора повернувся з 66-го Канського кінофестивалю. На «Українському вечорі» в Канах, де були присутні діячі та прихильники кіномистецтва із різних країн, виконував сучасні мелодії на бандурі.  

Іноземним гостям не те що сподобалося, вони були шоковані. Настільки, що навіть не танцювали, а на айфони мій виступ знімали. Ніхто з них не знав, що таке бандура, як вона виглядає та звучить. А тим більше, що на цьому інструменті можна грати світові хіти. Довелося взяти мікрофон і розповісти гостям історію української бандури.

Ярослав Джусь експериментує з бандурою у всіх можливих стилях і жанрах. Він переконаний, що це інструмент величезних можливостей.

– На бандурі можна виконувати хіти будь-яких виконавців: Стіві Вандера, «The Beatles», «Deep Purple», Adele, Lady Gaga, Robbie Williams, DJ Tiesto – перераховує він. – У 2013 році розпочав спільний проект з радіо «Європа плюс» – «Ukrainian style». У ранковій радіопрограмі «Let’s go show!» звучать сучасні світові хіти на бандурі. Беру участь у джазовому інструментальному проекті «Соковитий джаз» у складі трьох учасників (бандура, фортепіано, саксофон), що виконує  українські народні мелодії в джазовій обробці. «Dj Dzhus» – це мій сольний клубний проект, у якому українські народні пісні звучать в обробці трендових клубних ритмів.

За ініціативи Ярослава Джуся в 2010 році було створено гурт «Шпилясті кобзарі» (російською «прикольные»). Шестеро друзів-бандуристів, переважно випускників Стрітівської кобзарської школи, у жартівливій манері виконують кавер-версії світових хітів та українських народних пісень у сучасному форматі. У 2011 році колектив потрапив до п’ятдесяти найсильніших у шоу «Україна має талант-3». Після цього хлопці взяли участь у аналогічному російському проекті «Минута славы», де вийшли до суперфіналу.

– Чи можна в наш час заробити бандурою на життя?

– Ніколи не ганявся за якимись захмарними гонорарами. Є різноманітні виступи. Інколи за нормальні гонорари, інколи за оплату дороги, а інколи за бутерброд і чай. А буває, і цього немає. Я погоджуюся і на такі виступи, якщо цей захід мені до душі, якщо він потрібний людям. Навіть на мітингах інколи виступаємо, щоб підняти дух людям. Ми все ж таки бандуристи. Це люди, які споконвіків піднімали людський дух своєю музикою. У нашій сфері є славнозвісна приказка «Бандурист не жебрак, а воїн». Це слова із вірша «Маніфест кобзарству»  Ярослава Чорногуза.

– На яких інструментах ще граєте?

Ярослав Джусь (ліворуч) і Павло Рекун зустрілися на мотофестивалі

Ярослав Джусь (ліворуч) і Павло Рекун зустрілися на мотофестивалі

– Професійно лише на фортепіано та бандурі. Усі інші інструменти, то рівень гуртожитку: гітара, сопілка, кобза, дримба. Можу й на тамтамах чи барабанах зіграти, на всіх споріднених клавішних: акордеоні, органі, синтезаторі. Якщо маєш слух, це не складно. Важче на духових інструментах, скрипці. Колись на тромбоні спробував, ледь свідомість не втратив.

Я і співаю. Але не розвиваю цей напрямок. Мені хочеться людям показати, що бандура – самодостатній інструмент. Бо вона зазвичай є акомпануючою до пісень, і люди не чують краси звучання цього інструменту, акустичної сольної гри. Пишу музику для бандури та фортепіано. Були спроби написання мелодій для короткометражних фільмів. Це роботи молодих режисерок сестер Артеменко, випускниць університету імені Карпенка-Карого: «Тимка», «Не менше 50 кг». Остання робота, комедійного жанру, була представлена на престижних кінофестивалях.  Мені все цікаво, аби тільки час знайти.

***

Зустріч із бандуристом Ярославом Джусем для журналіста «Вісника» організував його товариш, переяславець Павло Рекун (28 років), теж випускник Стрітівської школи кобзарського мистецтва. Музиканти в один період навчалися у студії з підготовки акторських кадрів при Національній капелі бандуристів України.

– Рік тому я переїхав з Києва в Переяслав, і ми з Ярославом майже не бачилися, лише контактували телефоном та через соціальні мережі, – розповідає Павло. – У Києві бачилися частіше: на вечірках, квартирниках, у колі друзів. Виступали в спільних концертах випускників та учнів Стрітівської школи. Хоча Ярослав Джусь – бандурист світового рівня, в житті він залишається простим і компанійським хлопцем. Думаю, у найближчий період він виступить на одному з музичних вечорів «Джем Толоки» у Переяславі.

Юлія Строчинська

 

Ви можете залишити коментар.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.