Герої не вмирають – вмирають вороги. Переяславщина має свого героя!

Ярослав Потапенко. Зима 2014 року, Майдан Незалежності

Ярослав Потапенко. Зима 2014 року, Майдан Незалежності

«Мій патріотизм – се не сентимент,

не національна гордість, то тяжке ярмо»

Іван Франко

Герої не вмирають – вмирають вороги. Саме такий девіз часто повторював Ярослав Потапенко, під час Революції Гідності. Події 18-20 лютого трирічної давнини важко згадувати і аналізувати з огляду на ту ситуацію, що склалася в країні останнім часом.

В той час, коли свідомі громадяни України, які формувалися на прикладах правдивої історії власного народу, гідно проявили себе під час подій Революції гідності у 2013-2014 рр. та у російсько-українській війні, яка триває з 2014 р., відбувається ганебна і цинічна економічна співпраця з терористами ДНР та ЛНР. До цього слід додати: «незрілість» політичної еліти, корупцію, злочинність, олігархат. Влада дрейфує в бік, протилежний інтересам пересічного громадянина. Спостерігаючи за перебігом подій останніх років, відчуваєш когнітивний дисонанс, складається враження сюрреалістичного постмодерного буття, де повністю руйнуються системи світоглядно-філософські, економічні, політичні.

Незважаючи на виклики сьогодення, без перебільшень можна стверджувати: більшість здобутків, які сьогодні має Україна, – це насамперед результат напруженої праці свідомої частини українського народу! Україна, яку ми сьогодні маємо, – це держава, збудована руками простих людей, а не політичної верхівки, оскільки головні здобутки: соборність, незалежність та європоцентризм – це вистраждані в муках цінності української нації, а не політиків і чиновників, які все частіше плентаються в обозі стрімкої історії.

Яскравим представником української нації нової генерації був Ярослав Потапенко. Його громадсько-політична й культурно-просвітницька діяльність стала яскравим прикладом позитивних змін на Переяславщині і у суспільстві в цілому.

Ярослав Потапенко був взірцем того лідера, який потрібен був не лише нашому місту, а й Україні. Найактивніший учасник Революції Гідності очолив громадську організацію «Майдан Переяславщини», яка стала дієвим осередком зміни не лише старої влади, а й системи загалом. На своєму прикладі Ярослав показав, що із старою системою можна боротися. Проте, завершивши перший етап Революції Гідності, українці так і не змогли перейти до її другого етапу, а саме: люстрації, прийняття дієвого антикорупційного законодавства, реального реформування МВС, СБУ, судової системи тощо. Революція Гідності стала черговим, але не завершальним етапом національно-визвольної боротьби українського народу, і значну роль в цій боротьбі відігравав Ярослав Олександрович Потапенко. Він неодноразово наголошував, що головною причиною тимчасової поразки революції є агресія Путінської Росії. Тому війна на Сході за єдність України є сьогодні продовженням Майдану, другого фазою революції, черговим етапом національно-визвольної боротьби й послідовною стадією становлення модерної нації в Україні. Керуючись міркуваннями про те, що найголовнішим вершителем долі Української держави залишається простий український солдат на Сході, лідер Переяславського Майдану зосередив свої зусилля на зборі допомоги для воїнів-захисників Української держави. Неймовірні зусилля докладали на пошуки тепловізорів, оптичних прицілів, бронежилетів, генераторів тощо. Ярослав разом із колегами волонтерами врятував життя сотням, а то й тисячам українських бійців.

Побратиму Ярославу ще за життя вдавалося об’єднувати тих людей, які по своїй суті, менталітету і світоглядних поняттях є діалектично протилежні. А тому деякі підстаркуваті й совкові конформісти старої системи бояться його і після смерті. Воно й не дивно, адже патріотичний і вольовий дух Ярослава, його порив до змін на краще, увібрали в себе його побратими.

Команда Ярослава Потапенка діє, сповідує його ідеї і принципи, а тому є незламною і завжди готова до боротьби. А за останній рік, по принципу: «що не вбиває, те робить нас сильнішим», побратими згуртувалися і готові до бою та й загалом, ще раз підтвердили собі, що революція не закінчена, і потрібно її продовжувати, як в чиновницьких кабінетах, так і на вулиці! Активно продовжує діяти громадське формування «Самооборона Переяславщини», яке створював Ярослав, серед молоді поширюються його патріотичні вчення.

Водночас пригадалася думка Ярослава Потапенка кількарічної давнини, про те, що в Україні катастрофічна відсутність гідних лідерів, здатних допомогти країні перейти до дійсно нової якості політики та зробити позитивні зміни незворотними, – лідерів, які б виправдали високий рівень суспільної довіри і перетворили його на потужний «соціальний капітал» – необхідну основу для майбутнього «українського прориву». Як відзначав Верховний Архієпископ Української греко-католицької церкви Любомир Гузар: «влада – це найвища форма служіння людям». Частина чиновників, політиків і простих громадян розуміють це поняття, а тому доводять своїми справами, що Україна є цивілізованою європейською державою, а її народ гідний називатися європейським. Інші ж своїми діями швидко розчаровують український соціум.

Саме тому пишаюся тим, що в країні дійсно є багато людей честі, які доводять справу до кінця, як на фронті, так і у справах державних, громадських і волонтерських. Завдяки спільним діям жителів міста і влади на честь Ярослава Потапенка була перейменована вулиця, а вже до третьої річниці розстрілів на Майдані Незалежності Указом Президента України №41/2017 «Про відзначення державними нагородами України за громадянську мужність, самовіддане відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, виявлені під час Революції Гідності, активну громадську та волонтерську діяльність» побратима Ярослава нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.

Він був викладачем яким захоплювалися студенти, активістом, якого поважали і любили побратими по Євромайдану, лідером за яким йшли сотні людей.

Саме тому, мусимо не тільки пам’ятати, а й сповідувати його ідеї і вчення. Незважаючи на те, що останні роки суспільство і влада живуть у різних вимірах, можна з гідністю стверджувати, що саме такі патріоти як Ярослав Потапенко розпочали процес формування української нації. Він все своє свідоме життя присвятив боротьбі за справедливість, свободу і незалежність українського народу і залишив після себе сотні учнів, які із щирою вірою у світле майбутнє української нації, пам’ятають його слова: «Хтось втомився, розчарувався, зламався, виснажився, «перегорів» – але багато хто знаходить в собі сили рухатися далі, досягати успіхів, рятувати країну. Честь і хвала цим людям! Мусимо перемогти й подарувати нащадкам кращу, чеснішу, справедливішу державу»!

Події останніх років довели що, окрім жменьки боягузів і зрадників, український народ єдиний. А там, де єдність – там і перемога!

Герої не вмирають – вмирають вороги.

Віталій Коцур, кандидат політичних наук, доцент

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

3 Comments до “Герої не вмирають – вмирають вороги. Переяславщина має свого героя!”

  1. Meka Bourleshtius сказав:

    Я в тому сенсі, що спаму, який не варто читати, не забагато там?

  2. Meka Bourleshtius сказав:

    Оксано, хотів Вас запитати як патріота, майданівця… Планую змінити поштовий сервіс, то цікавлюся, Вам мейл.ру як, подобається?

  3. 369ch@mail.ru сказав:

    До Віталія Костура.
    Сестра твоєї жінки без конкурсу друкує дипломи для студаків Підварського вузу. Твій старий Костур розкидає під час війни бюджетні гроші на статуї по 50 тисяч грн. та інше. Студаки на Підварках після Другого майдану так само як і до Другого Майдану платять за допуск до ДЕКів. Ти там, де числися працюючим, тобто в інституті політології, не появляєшся тижнями, а тобі зарплата йде. Припини нав’язувати свою думку про Переяславський майдан переяславцям – розвішуй свою лапшу підварським підневільним студакам.
    І запомни раз і на все своє життя – Переяславський майдан – не це тільки підневільні студаки.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.