Чи є у вас родичі, поховані далеко?

ОпитуванняПротягом року за православним календарем особливих днів поминання померлих родичів чи близьких людей немало. Проте Гробки, як по-народному називають поминання через тиждень після Великодня, вважаються найбільш важливим у цьому ряду днем. Традиційним є відвідування кладовищ. Напередодні наші журналісти поцікавилися у жителів міста й району, чи є у них родичі, могили яких вони не можуть часто відвідувати через віддаленість.

Руслан Безуглий, 39 років, місто:

– Рідний дядько моєї матері Іван колись давно служив в армії в Казахстані і там залишився піднімати, як казали тоді, цілину. Одружився з казашкою. Та так там і осів. Пам’ятаю, в моєму дитинстві, коли ще була одна країна, приїжджав і з дружиною, і з дітьми в гості. Коли Союз вже розпався, померли і він, і його дружина. Ніхто з нас ні коли вони ще були живі, ні потім туди не їздив. З їх дітьми також не спілкуємося. Та на Гробки завжди згадуємо і цього дядька Івана. 

Надія Ребрик, 56 років, с. Улянівка:

– Я родом із села Млачівка Поліського району, це біля 300 кілометрів від нас. 11 років тому ми переїхали в Улянівку, хоча наш населений пункт входить до зони добровільного відселення. У Млачівці похований мій батько Микитенко Володимир Данилович. Він працював на автобусі, і в той період, коли сталася аварія, захворів і помер. У цьому ж селі поховані мого чоловіка батько і брат. Ми востаннє були там два роки тому, бо вже нам важко добиратися. У Млачівці є родичі, які доглядають за могилами рідних.

Олександр Лисак, 68 років, с. Переяславське:

– У мене батьки поховані у Гадячі Полтавської області, там же – й перша дружина. Буваю там кожного року, стараюся поїхати саме на Гробки – у неділю йду в Переяславському до другої дружини, а в понеділок їду в Гадяч. Є в мене родичі ще й далі – дідусь і бабуся по тату поховані в російській Пензі. Там був років 40 тому: опікується тими могилками двоюрідний брат, з ним я часто спілкувався, а тепер дзвонимо один одному все рідше.

Любов Гордієнко, 66 років, місто:

– Мого діда за наклепом друга у 1944 році розстріляли. Згодом його реабілітували, але людини уже не повернути. Де знаходиться дідова могила, ми не знаємо і понині. Мої діти пробували її відшукати, але… Проте, коли йдемо на Гробки на могилу батьків, то обов’язково поминаємо і діда Платона.  

Олександр Журило, 30 років, місто:

– У Пирятинському районі Полтавської області поховані мої дід та прабабуся. Там живе бабуся. Приїжджаємо до неї кілька разів на рік. Через зайнятість на роботі довше ніж на день вирватись не вдається. Маємо традицію за тиждень до Гробків усією родиною прибирати могилки рідних, саджати живі квіти, підфарбовувати огорожі. А от поминальні дні зазвичай проводимо у Переяславі. Тут на Трубайлівському кладовищі поховані родичі по батьковій лінії: дід, бабуся, прабабуся та багато далекої рідні.

Наталія Єфіменко, 49 років, с. Стовп’яги:

– До Стовп’яг я переселилася із Поліського через аварію на ЧАЕС у 1992 році. За рік до цього померла моя мама. Вона покоїться там, на малій батьківщині. Так сталося, що чотири останні роки я не була на її могилці. Можливо, через це мама дуже часто мені сниться останнім часом. Завтра, 22 квітня, я зі своїм Анатолієм та моєю сестрою Ніною Корчевною поїдемо у Поліське і село Грезлю (там поховані рідні чоловіка), приберемо могилки та пом’янемо усіх, кого з нами вже немає. А в неділю підемо на могилку мого тата. Він похований у Стовп’ягах.

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.


Дизайн: Lifestar