Акацієвий мед

Містечкові історії

Містечкові історії

Цього літа акація рясно квітувала, величезні кетяги звисали білими клубками донизу, нагинаючи гілки. Погода стояла сонячна. «Бджола гарний взяток візьме», – радів Данилович, по-господарськи оглядаючи зо два десятки вуликів. Та раптом гострий біль у попереку пригнув старого чи не до землі.

Медсестра вже з тиждень приходила щодня: давала пігулки, колола уколи, Даниловичу стало легше. Наостанок порадила зменшити фізичні навантаження та гарно харчуватися. Пенсіонер все те слухав мовчки. Хто ж буде за ним доглядати? Невістка рідко коли спитає, що в нього болить, та й до столу не завжди запросить. Хоч і в одній хаті, але холодильників два, кожен харчі кладе у свій. А внучці до діда взагалі діла ніякого немає. Тільки й теплих спогадів залишилось, як удвох колись гусей пасли на лузі. А тепер вона випускниця, приходила просити у діда гроші на нову сукню, він їй дав аж сто гривень. Навіть спасибі не сказала. От якби син Мишко живий був, він би виховав правильно доньку, а невістка хоч у школі й працює, та тями до виховання дітей немає в неї.

Данилович зібрав торбу і рушив до сусідки. Не вперше вона його виручає: то налисники з вишнями зготує, то холодець зварить. Та й побалакати є з ким. От і сьогодні Даниловичу захотілось голубців, купив у магазині заморожених, віднесе до сусідки, вона йому приготує, бо не чоловіча то справа – біля плити стояти. Він весь вік біля своїх бджіл крутиться. Бджола чи не найрозумніша істота в світі. У них у вулику, як у справжній державі: у кожного своя робота, свої обов’язки, спробуй поруш. А що вже трудяги, то це кожен знає.

У дворі в сусідки гамірно, приїхала донька з онуками. Старший онук – випускник, хвалиться новим костюмом.

– І скільки ж грошей таке вбрання коштує? – поцікавився Данилович.

– Небагато-немало – три тисячі. Це ще не все, бо потрібні ще сорочка, галстук, черевики. Багато грошей треба. Цілий рік удвох з чоловіком відкладали на випускний та ще й батьки допомагали. Так це ж хлопець, а дівчатам ще більше треба! А за вступ я й казати не буду – шалені гроші, якщо на бюджет не вступить, – розповідала Валентина, сусідчина донька.

– Я сьогодні на базарі вашу невістку бачила, купувала мед для Катрусі, казала, що донька занедужала, бронхіт. Така неприємність перед випускним, – продовжила молодиця.

Чоловік рушив з двору.

– Даниловичу, та куди ж ви? Приходили чого? – навздогін гукала сусідка. Та він лише відмахнувся рукою:

– Зайду іншим разом.

***

– Ой, дідусю, це ж скільки меду ти приніс? Ми його й за рік не поїмо з мамою. А черешні і полуниці я люблю, та вони ж у цьому році такі дорогі!

– Їж та одужуй швидше! Я ще тобі куплю. А поступать куди, внучко, збираєшся? – вперше за останні кілька років поцікавився дід у Каті.

– В медичне училище. Вивчусь і вилікую твій радикуліт. Будеш бігать біля своїх бджіл, як у 20 років, – посміхнулась дівчина. – Звісно, якщо поступлю.

– Поступиш. Я он з мамкою твоєю перебалакаю. Ти не хвилюйся, грішми я допоможу. Он акація як цвіте, мед буде. А буде мед, то будуть і гроші.

Вже виходячи з кімнати онуки, подумав: хороша вона в нього, добра дитина. Он як зраділа гостинцям, наче маленька. Послав би Бог ще трохи часу, бо треба вивчити онуку. Вона ж у нього на цьому світі – одна рідна душа.

Юлія Надточій

376 total views, 1 views today

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.


Дизайн: Lifestar