Рожевий плащ

Містечкові історії

Містечкові історії

Микола стояв у черзі за гамбургером, мріяв, як сяде у скверику, пообідає, вип’є кави. А потім подзвонить своїй дівчині. При згадці про Оксану аж просвітлів:

– Красуня, роботяща, розумниця! Зараз почую її ніжний голос.

Витягнув мобілку, раптом погляд зупинився на жіночій постаті, одягненій у рожевий плащ. Сам не розумів, чому прикипів поглядом до тієї дівчини, точніше, до того плаща. Пригадував, де раніше бачив її. Й раптом ляснув себе по лобі:

– Та це ж моя Оксана у новенькому плащі! Нещодавно його купили на базарі. Продавець, замилувавшись, продав значно дешевше.

Побрів слідом, намагаючись догнати, вирішив затулити руками очі Оксані, пожартувати й розвеселити свою кохану. Вже був майже поряд, але по дорозі зустрівся знайомий, якого давненько не бачив, тому довелося потиснути руку та перекинутися кількома словами, слово за слово, а дівчина вже далеченько… Кинувся доганяти й раптом призупинився:

– Ти диви, купує пачку сигарет та каву, а клялася, що не палить. Он подруги підійшли. Боже милостивий, у однієї волосся фіолетове, а спідничка така коротюсінька, що геть усе видно. Виявляється, я зовсім нічогісінько не знаю про свою Оксанку! Нехай прослідкую, може, ще про щось дізнаюся.

Парубок, ішов назирці за компанією дівчат, жалкував, що не може підійти ближче й розгледіти їх краще та підслухати розмову. Незабаром компанія зупинилася біля парку й, прикупивши пива та чіпсів, примостилася на крайній лавочці. Дівчата курили, попиваючи пиво. До групи дам приєднався якийсь лисий дядько, який весь час брав їх за руки, намагаючись кудись запросити цей милий гурт. Микола засів за кущем бузку, раз у раз позираючи на те товариство. Отак і сидів деякий час, витягнувши шию, вслухаючись у розмову. Раптом відчув, як чиясь рука почала витягувати його із-за куща. Побачивши перед собою поліціянта, юнак не на жарт перелякався, белькотів:

– Я прогулююся, милуюся природою.

– Бачу, як ти тут прогулюєшся! Прогулювався отак, як ти, вчора один, а потім почав приставати до дівчат. Покажи паспорт чи якийсь інший документ.

Документи були на роботі та й навряд чи зрозумів би страж порядку, чому Микола серед білого дня заліз у кущі, тому замахав до дівчат руками й закричав:

– Оксано, виручай, признай, що я є я, бо заберуть у відділок.

Красуні повернули голови на його голос, обернулася й та, яка мала бути Оксаною. Придивившись до постаті у рожевому плащі, Микола зрозумів, що то не його дівчина. Дуже схожа, навіть плащ такий самісінький, але не вона.

Далі перед хлопцем усе було, немов у тумані: лисий дядько виявився «другом» «Оксани» й привселюдно дав хлопцеві кілька ляпасів, дівчата прийняли сердешного за маніяка й налетіли, мов шуліки. Якби не поліцейський, то закінчилося б усе набагато гірше.

Решту дня та весь вечір Микола маскував синець під оком та замазував зеленкою подряпані руки, придумуючи версії, щоб пояснити, чому не був на роботі.

Оксана вкотре заглянула в напівпорожню шафу.

– Треба частіше влаштовувати серед подруг та знайомих розпродаж набридлих речей. Шкода тільки рожевого плаща, проте Люська за нього заплатила на двісті гривень більше, ніж я на базарі.

Заходилась перераховувати гроші, їх було небагато, проте ж є іще «заначка». Якраз вистачить на поїздку до Туреччини. Вони з подругами давно це планували.

«Відпочину на повну, а тоді вже піду заміж. За Миколу. Він хороший, тормознутий трохи, ну та нічого. Головне – любить», – подумала Оксана.

Людмила Левченко

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.