“Вертольот” завзято ганяв мене двором, аж доки не попав на стола

untitledЧитаючи «Вісник», мабуть, кожен у деяких статтях знаходив подібні до своїх життєві ситуації. Я не є винятком. Приміром, в одному із останніх номерів «містечкова історія» Володимира Яремчука про гусака нагадала мені один епізод із дитинства.
Було в нашому господарстві кілька гусей, але один гусак суттєво відрізнявся виглядом. Ще з народження у нього був дефект крил, вони якось неприродньо стирчали у різні боки. Це було чимось схоже на крила літака. Втім, прозвали ми його «вертольот». Гусак цей був бойової вдачі: постійно ганявся за мною та сестрою, зловісно шипів і намагався ущипнути. Зрозуміло, що ми його не дуже любили.
І ось одного разу він упав у неглибоку яму за нашим будинком. Батька саме не було вдома. І я, як єдиний на ту мить чоловік у сім’ї, був змушений здійснити місію з його порятунку. Боявся страшенно. На диво, «вертольот» поводився чемно і без ніякого дозволив витягнути себе з ями. Можна було б припустити, що після цього ми подружилися і він припинив мене щипати. Але таке буває, певно, лише у красивих оповіданнях. «Вертольот» швидко забув мою доброту і надалі завзято ганяв мене двором.
…З-поміж своїх товаришів він першим опинився на столі в якості головної страви.

Віталій Усик

851 total views, 2 views today

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.


Дизайн: Lifestar