У Мазінках оновилася команда. Тепер на футбол ходять і гравці, і вболівальники

Олександр Кравченко: «Хочемо пробитися до вищої ліги і закріпитися там»

Олександр Кравченко: «Хочемо пробитися до вищої ліги і закріпитися там»

У 2014 році команда з Мазінок впевнено стала найкращою у першій лізі районного чемпіонату з футболу, обійшовши найближчого переслідувача на 6 очок. Після цього настав серйозний спад: останнє місце у «вишці» в 2015-му, потім сьоме – у першій в 2016-му. А напередодні цього чемпіонату взагалі постало питання про доцільність існування команди. Як мазінчани вибралися з цієї кризи, розповів гравець і офіційний представник команди Олександр Кравченко, 35 років.
– Олександре, передусім розкажіть, коли ви самі почали грати за Мазінки?
– Із самого заснування команди, це років 6-7 тому. Тоді нас фінансував місцевий підприємець. У складі грали в основному сільські хлопці. Не вистачало стабільності в результатах: щойно ми підіймалися до вищої ліги, відразу покидали її.
– Хочеться згадати ваш останній візит до «вишки». Мало того, що у 2015-му ви без шансів вилетіли з неї, так ще й у першій лізі провалилися наступного року. Що трапилося?
– Після того, як у 2014 році ми виграли першу лігу, багато футболістів розійшлися по різних командах. За нас тоді грали хлопці з Дем’янець, Гайшина, інших, так би мовити, футбольних сіл. Зараз, до речі, вони пробиваються до основних складів лідерів чемпіонату. Коли більшість розійшлася, нормальної заміни ми не знайшли. А з тим складом, що залишився, у вищій лізі нам не було чого робити. Як виявилося, у першій нам також уже було дуже важко.
– Що відбувалося напередодні цього сезону?
– Ми зустрілися командою, поговорили і зрозуміли, що на ігри збиратиметься лише вісім мазінчан. Заявлятись на чемпіонат просто не було сенсу. Але районна федерація футболу з цього сезону прийняла рішення збільшити кількість легіонерів на полі до шести. А ще тепер відмінили так званих «пенсіонерів» (гравець, якому понад 35 років, – не легіонер). Ми зрозуміли, що це наш шанс продовжити існування. Але ж де взяти кошти, щоб платити легіонерам? Тим паче, в останні роки ми ледь зводили кінці з кінцями: то самі скидалися грошима на заявку, то сільська рада трішки допомагала.
У Мазінках Микола Іванович Роздобудько має велике сільське господарство. Оскільки він уже в поважних роках, йому допомагає у справах син Валентин. Він великий патріот рідного села, підтримує всіх, хто до нього звертається. Ось і ми попрохали його допомоги. Валентин Миколайович запитав, якою ми бачимо команду, і, задоволений відповіддю, погодився нас фінансувати, придбав нову форму.
– Як змінилася команда після появи нового спонсора?
– Ми знайшли вісьмох якісних легіонерів. Більшість з них із Борисполя, є з Києва, є навіть з Переяслава. Зрозуміло, що рівень гри покращився, це можна побачити з результатів (наразі Мазінки на другому місці у першій лізі – авт.). Граючи пліч-о-пліч з класними приїжджими футболістами, багато чого навчаються і місцеві хлопці. Помітив, що тепер на ігри приходять навіть ті, що раніше просто не хотіли цього робити. Бо зараз їм цікаво, вони отримують задоволення від футболу.
– У кожному футбольному колективі має бути лідер. У вас є такий?
– На полі найсильніший, безперечно, Максим Іванов із Борисполя. Він грає на позиції нападника, може діяти з глибини. Саме він є найкращим бомбардиром нашої команди. Але скільки він забив, не пригадаю. Голеадорський реєстр на офіційному сайті федерації давно не оновлювався, там у нього написано 7 голів після чотирьох турів. Зараз, звичайно ж, більше.
А от лідер, який об’єднує колектив, – це наш капітан, мазінчанин Юрій Крошка. Він у команді з часів її заснування. Причому в ігрових аспектах він мало в чому поступається легіонерам.
– Чи є тренування у мазінчан?
– Немає у нас ані тренера, ані тренувань. У будні банально не можемо зібратися, тому що у всіх робота: хтось у Києві, хтось деінде. Знаю, що школярі грають на стадіоні. У нашому складі є кілька молодих перспективних хлопчаків. Є такі, що тільки-но закінчили школу, є 15-річні, є навіть один 13-річний. Потроху набираються досвіду.
– Неважко здогадатися, що ваш найпринциповіший цьогорічний суперник у першій лізі – Лецьки…
– Так, це єдина команда, якій ми поступилися (2:4). Не скажу, що лецьківчани в тому матчі були аж настільки сильнішими за нас. Просто трапляються невдалі дні. У Лецьках ми обстріляли всі штанги й перекладини, та результату це так і не принесло. Тим цікавішою буде наша очна зустріч у другому колі. Це вже скоро.
– Чи більше вболівальників стало приходити на матчі, коли результати покращилися?
– Звичайно. Раніше на нас ходили людей п’ять, та й ті дивилися скептично. Зараз же збирається дуже багато вболівальників, всі підтримують, цікавляться. Місцеві жителі прямо на вулицях зазвичай запитують щось про наступну гру. І команда стала активніше працювати в цьому напрямку – перед кожним домашнім матчем розвішуємо оголошення, щоб ніхто не забув прийти підтримати нас.
– І мазінчанам цікаво дивитися не на своїх земляків, а на легіонерів?
– Чому ж відразу легіонерів? Шестеро легіонерів виходять у складі лише тоді, коли своїх взагалі немає з тих чи інших причин. А так дуже часто виходить лише троє-четверо немісцевих.
– Які у команди  цілі на майбутнє?
– Коли ми просили допомоги у Валентина Миколайовича, то пообіцяли йому, що через рік до Мазінок на стадіон приїдуть такі команди, як Гайшин, Дем’янці, «Костал», «Солонці». Він дуже хоче, щоб земляки щовихідних бачили на власні очі класний футбол від визнаних районних грандів. Ми ж дуже вдячні йому за допомогу і довіру, тому не можемо підвести. Отож, наша головна мета  – пробитися до вищої ліги і, звичайно ж, закріпитися там. А далі вже видно буде.

Віталій Усик

939 total views, 4 views today

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.