Ньютону і не снилося

Містечкові історії

Містечкові історії

Яблука, як відомо, існують для того, щоб їх, звичайно ж, їсти, а ще… щоб з їхньою допомогою робити великі наукові відкриття.

Перше таке відкриття було зроблено Ісааком Ньютоном вже досить давно, коли він, зайшовши у чийсь садок, недалекоглядно(?) став під яблунею і, як це нерідко з ним траплялось, про щось замислився…

І ось тут… воно, доленосне яблуко, зірвалось з гілки і шандарахнуло Ньютона по задумливій маківці… Почухавши забите місце, Ісаак подумав: «Невже отак, ні за цапову душу, постраждала моя розумна голова, голова вченого зі світовим іменем! Напевне, треба надати цій події статус унікального наукового експерименту і відкрити який-небудь закон…» Недовго думаючи, він тут таки ж і відкрив «Закон всесвітнього тяжіння», який успішно діє і дотепер.

Друге відкриття було зроблено нещодавно автором цих рядків, коли він, тобто я, поліз на високу яблуню свого саду, щоб нарвати гарних яблук білого наливу.

У багатьох відразу ж виникне логічне запитання: а чому це великий Ньютон ще тоді за одним заходом не зумів зробити ще й це «велике» відкриття, а ось цей ось, нікому невідомий, зміг?

Відповідь банально проста: Ньютон у той час не міг зробити подібного відкриття суто з технічної причини – у нього не було навіть найпростішого мобільного телефона.

Гадаю, у декого вже почав пріти лоб: який може бути зв’язок між яблуками і мобільником та ще й через наукове відкриття? Як не пародоксально, найтісніший!

Перед тим, як залізти на дерево, я завбачливо поклав мобільний телефон у безпечне місце – подалі від яблуні, з якої, як я розважливо подумав, міг зірватися і полетіти донизу важкий плід.

Заліз я мало не на вершечок, де висіли найбільші та найгарніші яблука, і став обережно зривати божественні фрукти. Все йшло відмінно. Я вже нарвав яблук до половини невеликого відерця, та ось, потягнувшись за величезним спілим красенем, я його зірвав, але втримати, при всьому своєму бажанні, не зміг…

І ось це пречудове яблуко, якісно розігнавшись, полетіло донизу. За моїми миттєвими розрахунками, воно має впасти десь поряд із стовбуром дерева, і мені поки що шкода тільки самого яблука – розіб’ється ж, а хотілось – ціленького.

Але події розгорталися абсолютно не так! Яблуку сумно просто так падати. Воно знаходить товсту гілку, вдаряється об неї, підстрибує і, весело обертаючись, летить далі. По дорозі зустрічає ще товстішу гілку і, підфутболене двічі та набравши неймовірну швидкість, прямує безпосередньо до мого телефону.

Відстань до мобільника – метрів сім-вісім, але я зверху, з точністю до міліметра вже передбачаю всю траекторію і кінцеву точку того злополучного польоту…

Яблуко бомбануло точно по телефону! Та ще й так, що заспана мобіла підстрибнула від несподіванки мало не на метр і, приєднавшись до чужої траекторії, перекидаючись в повітрі, за компанію полетіла у велику балію з водою, спеціально налиту для поливу огірків.

Майже повторивши шлях яблука-стрибунця, я кулею злетів з дерева і вже за якусь мить виловлював «потопельника» з балії. А він мені, немовби подаючи сигнал SOS, світив дисплеєм, що ввімкнувся від удару. Поруч плавало велике, красиве, щасливе від вдалого влучання яблуко…

«Так що ж, невже отак, не за мідний гріш, постраждав мій мобільний телефон? – вторуючи Ньютону, подумав я, – непогано було б надати цій події статус унікального наукового експерименту».

А далі все, як у геніального Ісаака – народилось відкриття, яке з повною впевненістю можу класифікувати як закон: НА ЯКІЙ БИ БЕЗПЕЧНІЙ ВІДСТАНІ ВІД ЯБЛУНІ ВИ НЕ РОЗМІСТИЛИ СВІЙ МОБІЛЬНИЙ ТЕЛЕФОН, ВСЕ ОДНО НАЙБІЛЬШЕ ЯБЛУКО ВИРВЕТЬСЯ З ВАШИХ ВЛАСНИХ РУК І З НЕЙМОВІРНОЮ ТОЧНІСТЮ ДОВБОНЕ ПО ВАШОМУ УЛЮБЛЕНОМУ ТЕЛЕФОНЧИКУ!

Можете не сумніватися! Чи бажаєте перевірити? У мене вийшло з ПЕРШОГО РАЗУ.

Михайло Боярко

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.