Логопед мимоволі

Містечкові історії

Містечкові історії

У плацкартному вагоні потягу разом з мамою їхав хлопчик чотирьох років.

Як тільки поїзд рушив, хлопчик дістав свою улюблену іграшку – колісний трактор. Він їздив ним по столу, сидінню і навіть по стінах вагону і, як належить справжньому трактористу, імітував звук працюючого двигуна. Правда, у нього цей звук виходив не дуже, звучало як «дрл-л-л-л-л» – хлопчик ще не вмів як слід вимовляти «р».

Навпроти їхав середнього віку чоловік напідпитку. Перебуваючи від цього в піднесеному настрої, він прагнув спілкування. Не дивно, що почав задавати питання юному трактористу.

– А скажи, хлопчику, як тебе звуть?

Малюк, з явною готовністю до спілкування, відповів:

– Боля!

– Що боля? – не зрозумів чоловік.

– Ну, ти ж мене спитав, як мене звуть… Мене звати Бо-р-ля, – явно силячись вимовити неприборкану досі букву, знову відповів хлопчик.

– Так, ага!.. Боля… бо-р-ля… – не доганяв поки що хмільний розум мужчини відповіді маленького співбесідника.

– А, Боря! – нарешті осяйнуло його. – Так би зразу й сказав… А то – «боля», «бо-р-ля»… Я вже подумав у тебе щось болить, а ти букву «р» не вимовляєш. Ну, нічого, я тебе зараз навчу. А ну скажи: «риба». Або ось – «трактор»!

– Р-либа, тр-лактор, – спробував хлопчик, – та в нього нічого не вийшло.

– Ну добре, це ми – потім, – пообіцяв новоспечений педагог.

– А ким ти станеш, коли виростеш? – грунтовно, як для всіх «розумних» дорослих, поцікавився мужчина.

– Тр-лактолистом, – зосереджуючи зусилля на злополучній букві, відповів Боря.

– А як же ти станеш трактористом, якщо ти букву «р» не вимовляєш, – дуже «розумно» пожартував дядько і поліз в кишеню піджака по цигарки. – Ну, ти, давай, тренуйся, а я піду поки що покурю.

Через хвилин п’ятнадцять чоловік, ще в більш піднесеному настрої від курива, повернувся.

– То як тебе звати, хлопчику?

– Боля, – здивовано відповів той.

– А скільки тобі років?

– Чотили…

– А ким ти станеш, коли виростеш? – уже захопився розпитуванням чоловік.

– Тр-ластолистом… Я ж тобі казав…

– А, точно!.. І ти не вимовляєш букву «р». Та я тебе навчу – говори: «риба», «трактор»!

– Либа, тлактол, – зовсім невпевнено вимовив хлопчик і тихенько почав від’їжджати своїм тракторцем подалі від дивного дядька. Так повторювалося кожного разу, коли логопед-самоук йшов до тамбуру. І ось після чергової його обіцянки продовжити тренування букви «р» хлопчик підбіг до мами.

– Мамо, я не хочу, щоб цей дядя мене учив, – сказав він, ледве не плачучи.

– Добре, синку, я скажу йому, щоб він не чіпав тебе, – заспокоїла вона його, погладивши по голівці.

Цього разу дядька не було чомусь особливо довго, так що Боря, здавалося, вже й забув про нього. Та ось самозваний учитель явився і відразу закидав хлопчика питаннями:

– Як тебе звати, малий? А скільки тобі років?

І тут сталося те, чого ніхто не очікував. Поки мама підбирала слова, які сказати, її синок під’їхав зі своїм трактором впритул до чоловіка, подивився йому прямо в очі і раптом дзвінким голосом, з підкреслено-правильною вимовою букви «р», випалив:

– Щоб тебе т-р-р-рактор задавив і р-р-риба з’їла! – і легенько штовхнув своєю механічною іграшкою дядька в живіт.

Всі оторопіли – якою ж можна очікувати відповідь від нахабного та ще й п’яного мужика?! Але те, що сталося далі, сповнило всіх ще більшим шоком: чоловік, ще секунду тому переповнений рішучістю продовжувати свою педагогічну практику, раптом якось весь обм’як, зіщулився і, не кажучи ні слова, не розстилаючи постіль і не роздягаючись, заліз на свою верхню полицю і повернувся до стінки, ображено сопучи.

А маленький Боря, окрилений таким неочікуваним успіхом, ще довго вимовляв все нові й нові слова з буквою «р». Всі у вагоні йому активно допомагали. Лише мама раділа тихенько.

Михайло Боярко

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.