Чоловіче щастя

Містечкові історії

Містечкові історії

Борис Іванович, раз за разом поглядаючи на годинник, поринав у думки: «Аж не віриться, що уже через дві години буду купатися у морській водичці, вигріватися на гарячому пісочку та милуватися молодими дівчатами й жінками у купальниках та прозорих сукнях».

Зиркнувши на сусідку по купе, іронічно усміхнувся: «Й нарешті звільнюся від настирливого товариства Валечки, яка усю дорогу липне до мене, мов набридлива муха! Вибачай, Валечко, але ти не мій формат! Як і всі чоловіки, віддаю перевагу молодесеньким, хоч і розумію, що годжуся їм хіба що у старші брати».

Валечка вловила його погляд, але зрозуміла по-своєму:

– Допоможете піднести речі? Тут недалеко…

Борис засміявся про себе: «Голубонько, прибережи свої маніпуляції для лохів, а не для такого досвідченого мужика, як я! Знаю – спочатку піднеси речі, потім пригощу кавою, чаєм (варіанти у кожної жінки свої), а згодом прощавай свобода?»

Першим вискочив із вагона, стрімголов кинувся шукати таксі, тримаючи у руці клаптик паперу із адресою бази, де працював друг дитинства Євген. Прибувши на місце, стояв, мов укопаний, а товариш підморгував:

– Ну як тобі мій сюрприз? Охоронець у таборі – козирна посада! Харчі, проживання, море – усе безкоштовне. Удень сплю, а вночі телик дивлюся! До цивілізації близько п’яти кілометрів, тиша, спокій. Можу посприяти, щоб тебе влаштували прибиральником, відпочинеш, ще й на дорогу отримаєш!

Борис прибирав сміття, чистив урни (лише на таких умовах міг залишитися на базі), із Євгеном категорично не розмовляв. Якось позаду почув:

– Ніколи не думала, що знову зустрінемося! А казав, що будеш лежати під пальмою із коктейлем!

– Валечка? Яким вітром?

– Я тут уже третій сезон на кухні підпрацьовую! Зараз принесу тобі чогось попоїсти, знаю, як тут годують!

Після чотирьох котлет, добрячої порції борщу, кількох пиріжків й пакету сметани настрій у чолов’яги значно поліпшився. Відкинувши думки, що дорога до чоловічого серця пролягає через шлунок, Борис охоче трапезував разом із Валечкою кілька разів на день. Згодом жіночка прибирала його помешкання, прала речі, навіть допомагала прибирати територію. На дармових харчах молодик так набрав вагу, що ледве влазив у спортивні штани, які нещодавно висіли на ньому, мов на кілку. Якось розпили із Валечкою пляшку коньяку й пішли купатися у нічне море… Після вжитого напою Валечка здалася майже симпатичною, а після купання дивився на молодицю, як на богиню:

– У неї такі пишні форми, як на давніх картинах. А ті художники розумілися на жіночій красі! Та після двох дітлахів кожна могла б бути ще товщою й ширшою, а у неї зберігся шарм. А скільки турботливості!

… Рік потому, сидячи на дивані із друзями, Борис дивився футбол. Валечка час від часу ставила на стіл перед веселою компанією то бутерброди, то холодненьке пиво. Від колишньої жіночки залишилося дуже мало… Вона схудла на два розміри, зробила молодіжну стрижку, татуаж брів, наростила нігті. Борис ревниво спостерігав за друзями, які час від часу поглядали на його дружину.

«Який же я був дурень, розтратив кращі свої роки у гонитві за молодими дівулями, витрачаючи на них гроші та виконуючи їхні забаганки. Для справжнього щастя так мало треба!» – думав Борис.

– І треба кінчати із цими холостяцькими посиденьками, бо ще чого доброго, спокусить хтось мою жінку, – вирішив для себе.

Людмила Левченко

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.