Грішниця

Містечкові історії

Містечкові історії

– Пакет відкрийте! Що у вас там?

Охоронець в супермаркеті зупинив її в рамці, бо щось різко запищало. Люда почала викладати покупки на стіл, який стояв біля охоронця. Він узяв з її рук чек і почалось: масло, олія, огірки, куряче філе, кава. Все зійшлося, нічого зайвого.

– Кишені покажіть, – запропонував чоловік.

– У мене немає кишень. Де ви їх бачите? На сарафані чи, може, під ним? – уже почала нервувати Люда.

– Сумочку відкрийте! – і не питаючи дозволу, взяв у неї з рук торбинку і висипав з неї все. Телефон, гаманець, сигарети, запальничка, ключі, дрібні гроші.

– А тут що? – охоронець відкрив змійку на маленькій кишеньці. Звідти витяг щоденну прокладку. Подивився й поклав назад, трохи почервонів.

Люда була «на межі». Її обличчя зблідло, нижня губа затремтіла, очі округлилися. Якби охоронець був із нею знайомий, він би відпустив від гріха подалі. Однак страж порядку Люду не знав, тому сказав зачекати, покликав напарника, а сам кудись пішов. Повернувся за хвилину з якоюсь жінкою.

– Ідіть за мною, – сказала вона Люді й попрямувала вглиб торгової зали.

Зайшли в підсобку.

– Мені що, роздягатися до трусів? – зашипіла Люда.

– Не треба, в іншому місці роздягнешся. Ти ж, мабуть, гарно вмієш це робити? – сказала жінка.

– Попрошу мене не ображати, я нічого не вкрала, а чого ваша рамка пищить, не знаю.

– Не вкрала? Аякже! Безстидниця, тобі сорок, а ти дитину в ліжко тягнеш, – шепотіла, аж сичала, жінка.

– Ану, з цього місця детальніше! Мене зупинили на рамці, наче злодійку, а тепер ви мене тут вичитуєте, незрозуміло за що. Де ваш головний менеджер? – почала скандалити Люда.

– Він перед тобою, шльондро! – вже не стримувалась жінка. – Я спеціально це все влаштувала, щоб не тягати тебе за коси в торговому залі. Моєму хлопцеві двадцять чотири роки, і він у тебе ночує. Совісті немає, дитину потягла на себе! Тільки з АТО повернувся, живий-здоровий, так ось тепер ти підперлась, – жінка почала плакати.

Люда аж тепер зрозуміла, хто це. Жінка – мати Дмитрика, сонячного хлопчика, який прикрашає її життя. Як це він сказав сьогодні вранці? «Ти пахнеш як зелене листя після дощу». Оце якраз, після всього, з його мамочкою виясняти стосунки.

Люда напружилася, стала в позу «королева в гніві». Це так називав її колишній чоловік перед черговим скандалом. Згадала й усміхнулась.

– А, так ти ще й смієшся з мого горя, гадино? – закричала жінка.

Люда майже пошепки:

– А тепер слухайте уважно. Діма – дорослий чоловік. Наші стосунки більше нікого не обходять. Я можу бути вільна? – і розвернулась до дверей.

– Прошу тебе, Людо, хай він одумається, в нього до армії дівчина була, і зараз його чекає. Скажи йому, як мати прошу, хочеш на коліна стану…

Люда вже не слухала. Вона йшла до виходу з магазину, їй здавалось, що всі дивляться вслід, показують пальцями, заздрять на її грішну любов…

Ледве дочекалась вечора. Дмитрик прийшов, як завжди, пізно, вже після десятої. Це вона так його попросила, щоб сусіди менше бачили.

– Сьогодні з матір’ю твоєю зустрічалась. Просила вона, щоб ти мене покинув. В тебе ж дівчина є, до неї йди, – сказала.

– Ти що таке кажеш, Лю? Я нікуди не піду, ми одружимось, хай тільки ось трохи грошей зароблю. Я сьогодні хотів… Ось, – Дмитро дістав з кишені маленький перстень. – Виходь за мене.

Люда відвернулась до вікна, він не повинен бачити її сліз, цей маленький хлопчик, який прийшов зі страшної війни й про мирне життя нічого не знає. В нього ще так багато всього попереду, яке може бути одруження з жінкою старшою на шістнадцять років?

– Ні, – сказала твердо. – Іди додому, все закінчено. Це була тільки розвага.

Вночі подзвонив телефон. Номер незнайомий, Люда все-таки відповіла.

– Діми більше немає. Ти в усьому вина. Бог тебе покарає, – жіночий голос був той самий, який вона чула в магазині.

Софія Рудницька

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.