Наважився

Містечкові історії

Містечкові історії

Марина зручніше вмостилася перед касовим апаратом, мимоволі поглянула на годинник, зітхнула:

– Знову цей чорнявий чоловік стоїть і свердлить своїм поглядом! З усього видно, що він багатий – дорогий костюм, добротні черевики… Що він тут робить, чого витріщився? Охоронець супермаркету Сашко кілька тижнів спостерігав за дивним покупцем.

– Марино, пригадай, може, ти йому здачу недодала, або щось не те сказала? Він постійно біля твоєї каси зависає, – пожартував Сашко.

Жінка напружила чоло, пригадуючи події минулих своїх змін. Вирішила теж пожартувати у відповідь:

– Ревнуєш? Може, я йому сподобалась і він хоче познайомитися. Чому б і ні?

Сашко пирснув:

– Оце так насмішила, біля такого поважного мужика має бути не сорокарічна тітка, а струнка, вродлива дівчина років двадцяти. До речі, якось бачив, як він сідав у «Мерседес» із крутими номерами! Не гнівайся, але такі чоловіки, як він, не для тебе, Маринко. Можна я прийду завтра ввечері?

…Вадим Миколайович похмуро добрів до свого будинку, сів на лавку під під’їздом, картав себе:

– Знову утік, мов хлопчисько, а міг би саме зараз говорити із отією білявою красунею, яка так схожа на моє перше кохання.

Відчувши голод, піднявся до своєї квартири, повагом переодягнувся, змінив взуття, ні слова не сказав молодесенькій, довгоногій дружині, яка пурхала круг столу, ставлячи вечерю. Перед очима була вона, продавщиця із супермаркету. Навіть не знав імені білявки, але відчував, що з кожним днем кохає її усе більше й більше! Тому й приходив до магазину, щоб помилуватися коханою, кілька разів наважувався  підійти й почати розмову, але коли зустрічався із жінкою поглядом, то у роті пересихало, а ноги ставали важкими.

Незадоволено відсунув від себе тарілку із казна-яким екзотичним салатом, бридливо поглянув на піцу з піцерії навпроти будинку, загорлав на дружину:

– Таке враження, що цей салат уже хтось їв! І чого було виходити заміж, коли не можеш зварити борщу? Звичайного українського борщу, затовченого часником та здором. Напекла б до нього пампушок!

– Які ще пампушки? У мене дієта, – почув у відповідь.

Гримнув ще голосніше:

– Сама сухоребра, мов тараня, то й мене будеш морити голодом?

Пригадав пухкенькі пальчики незнайомки, щічки, мов яблучка, мить – і він біля автівки:

– Тепер або ніколи! Вона мусить бути моєю.

Захеканий, тримаючи у руках букет хризантем, забіг до супермаркету. Шукав очима жінку, яка сиділа за касою, побачивши, рушив до неї. Охоронець відразу пізнав чоловіка, а ще краще зрозумів його наміри. Загородив собою дорогу до Марини, брехав:

– Моя колишня коханка: має двох дітей від різних чоловіків, характер – не дай Боже, товсті ноги, а талії взагалі немає!

– Відійди, хлопче, не заважай, я й так насилу наважився…

Людмила Левченко

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.