Художник і його муза

Містечкові історії

Містечкові історії

З дитинства Світланка знала, що найкрасивіша, найрозумніша у всьому світі. Дівчина була єдиною дитиною в батьків, тому отримувала все, чого хотіла.

Мама знала, що донька – це єдиний шанс на її безтурботну старість. Сподівалася, що Світланка вдало вийде заміж. Тому постійно цікавилася доньчиними хлопцями. «Скільки заробляє? А машина яка? Костюм дорогий? Квартира велика?» – такими були мамині питання.

Якщо відповідь її не влаштовувала, починалася тирада: «Не для того ми тебе ростили, щоб за якогось бідняка віддавати». І Світланка допетрала, що молодість занадто коротка, аби тратити її на однолітків, у яких грошей не вистачить навіть на її улюблений коктейль. Тому всі в університеті знали, що до цієї дівчини краще не підходити. Тим паче, вже близько місяця після пар її забирав якийсь підстаркуватий пузань на новенькому БМВ.

Вся сім’я була щаслива, бо Федір Петрович – ідеальний варіант для життя. Ніхто досі не розумів, чим саме він займається, але грошей у нього точно дуже багато. Світланка за нього трималася, та й він, здається, кохав її. Хеппі енд? Ні, ні, ні…

… Марк любив красу у всьому. Він був художником. Трішки заробляв, малюючи портрети на місцевій площі.

Крім усього, він був ще й перфекціоністом. Все мало бути ідеально. Зокрема, і кохання – з першого погляду, до шуму в вухах і метеликів у животі. Мабуть, тому він ніколи не закохувався.

Та цього ранку все було по-іншому. Марк саме чекав на площі когось, хто б хотів, щоб його намалювали, а повз нього пройшла Світлана. Вона навіть не поглянула в бік хлопця. Він розумів, що, як би не старався, шансів не має.

Вирішив схитрувати. Наздогнав дівчину і почав їй щось лепетати типу італійською. Хоча насправді це був просто набір милозвучних неіснуючих слів.

– Я вас не розумію, – сказала Світланка.

Марк відразу заговорив українською. З «італійським» акцентом.

– Мене звуть Марко. Я відомий в Італії художник, моя бабуся родом з України. Дуже хочу вас намалювати.

Світланка, попри свою стервозність, все-таки була доволі наївною. І звичайно, їй дуже хотілося, щоб її намалював відомий італійський художник.

У квартиру, яку знімав, Марк не міг повести таку красуню. Номер у найближчому готелі! Це ж логічно – де ще жити художнику з Італії?

– Я б хотів зобразити вашу природну красу, без зайвих речей. Ви коли-небудь позували оголеною? – запитав.

Дівчина спочатку засоромилася, але потім подумала: «Це ж творчість. І хіба буде ще шанс попозувати відомому художнику?» Коли вона роздягнулася, Марк підійшов ближче, аби поправити її волосся. Проте не стримався – поцілував. Світланка не була проти. А далі… Того дня картину так і не почали писати.

Так тривало кілька тижнів. Світланка приходила до номеру готелю і цілий день проводила з Марком. А ввечері дівчина йшла до університету, де її забирав Федір Петрович.

Хтозна, скільки б це тривало, якби одного дня не розкрилося. Одну з уже багатьох картин, на яких зображена Світланка, Марк виставив на площі. Федір Петрович їхав містом і ненароком звернув увагу, що на картині – його красуня.

– Хлопче, а хто це в тебе зображений? – запитав у Марка.

– О, це моя кохана дівчина. Моя прекрасна муза.

Федір Петрович стримав злість і продовжив:

– А можеш намалювати мою дружину?

– Без проблем.

– Тоді сьогодні ввечері за тобою сюди приїде машина. Працюватимеш у нас вдома.

… На галявині, куди вони приїхали, стояла ще одна автівка. Поруч попідруки тримали заплакану Світланку.

– Ось і твого любого привезли, – сказав Федір Петрович. У руках він тримав рушницю. – Ви обоє, мабуть, не знаєте, що я дуже люблю полювати. Особливо на маленьких і хитрих зайчиків.

– Давайте розберемося. Поясніть, що сталося, – забувши про акцент, заговорив Марк.

– Досить розмов, хлопче, – різко мовив чоловік. – Краще тікай. Є шанс, що виживеш.

Обоє, художник і його муза, кинулися врізнобіч…

Микола Усенко

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.