Четверта спроба

Містечкові історії

Містечкові історії

– А як пройти до центру вашого міста? – запитав Іру чоловік. Він підійшов до неї зненацька і трохи злякав. На ранковій прогулянці з Даріком Іра часто відволікалася від набридливих думок про безгрошів’я, про невдячних дітей і про своїх трьох чоловіків, які виявилися по суті одним, просто з різними обличчями.

– П’єса йде та сама, змінюються тільки виконавці головних ролей, – так казала кума Віра про трьох Іриних чоловіків. І це була правда. П’яниці й гульвіси були всі троє. Від останнього насилу позбавилася півроку тому. Той негідник ще мав нахабство претендувати на її квартиру. Довелось судитися. Тепер уже все позаду, Іра нарешті знайшла спокій і була цьому рада.

Дарік загарчав на незнайомця, Іра притримала повідок:

– Він не вкусить, не бійтеся.

– Я й не боюся, – сказав чоловік, – так я правильно йду до центру?

– Ні, – сказала Іра, – це в протилежний бік. – Сама мимоволі оглянула цього чоловіка. Стрижка від дорогого майстра, пуловер, майка й джинси – з магазину, явно не секонд-хенду, кросівки хоч і поношені, проте «Найк». В руках незнайомець тримав пляшку кока-коли, від нього пахло горілкою. Перегар Іра ніколи не могла спокійно зносити, мимоволі поморщилась.

– Пані, ви дуже добра жінка, – сказав незнайомець і примудрився поцілувати їй руку.

Коли він відійшов, Іра розсміялася. Шоста година ранку, вона одягнена в старі джинси й не дуже чисту легеньку курточку й чоловік з глибокого похмілля цілує їй руку. Дарік від такого нахабства аж слиною похлинувся, він не любить, коли до його господині підходять чужі чоловіки. Та ще й із цим противним горілчаним запахом.

Іра, прийшовши додому, не могла дочекатися дев’ятої ранку. Саме в цей час її кума «залишає ложе». Віра не те що сова, вона, мабуть, кажан, бо раніше третої ночі не лягає. Відповідно і встає. Ірі не терпілось поділитись із кумою ранковою пригодою.

– Ну ти уявляєш, чоловік явно не місцевий, бо чого б він питав, де центр, вдягнутий у дорогі шмотки, гарно пострижений. Як така птаха залетіла до нас? – дивувалась Іра.

Віра відреагувала спокійно:

– Мабуть, до якоїсь нашої місцевої дамочки забрів, а та виставила його вранці, щоб сусіди не бачили. Де ти його зустріла кажеш, біля цілодобового магазину з кока-колою в руках? Чому ж дивуватись? Ясно, що заблукав. А чого йому в центрі було треба? Не на цервку ж дивитися. Дуже дивно. Що можна в центрі робити так рано? Там усе зачинено. А чоловік справді був класний? – врешті запитала Віра.

– Ну якби не перегар, то можна сказати, що так, – зітхнула Іра.

Врешті, що їй до того чоловіка? Просто дивно, що він поцілував руку, такого ще в її житті не траплялось. А в усьому іншому – п’яниця, що заблукав у чужому місті. Нема про що балакати.

Іра забула про цю зустріч. Однак історія продовжилась через кілька днів. Вони з Даріком зупинились біля переходу через вулицю, і якраз там пригальмував автомобіль. З нього вийшов Ірин знайомий. Цього разу поголений із ароматом дорогущого парфуму:

– Я знав, що сьогодні вас зустріну. Кілька днів тут їжджу в цей же час, проте ви не виходите.

– Ми були в селі, картоплю копали, – сказала Іра. – А ви що, спецільно їздите, щоб мене зустріти? Як романтично!

– Не треба іронізувати. Того ранку я хоч і був у геть поганій формі, проте побачив і ваше обличчя, і вашу доброту, ви мені дуже подобаєтесь і я хочу познайомитись ближче.

Іра вирішила сказати все:

– У мене було три чоловіки, є двоє дорослих дітей, три внуки, я пенсіонерка з мінімальною пенсією і мені шістдесят два роки, – випалила вона. – Пізно знайомитись ближче.

Чоловік розсміявся. Сміх у нього був дуже приємний, Ірі раптом теж стало весело.

– З четвертої спроби в нас із вами все вийде. Я теж був тричі одружений, у мене двоє дорослих дітей, які цікавляться тільки моїми грішми, дві внучки, я їх дуже люблю. Мене звуть Андрій. Чекаю вас увечері на цьому місці.

Софія Рудницька

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.