«Через неправильне трактування легіонерства маємо слабкий чемпіонат»

Юрій Кривенко (ліворуч) з братом Романом грає за Дем’янці з 2015 року

В останні кілька років найзапекліша боротьба за всі футбольні нагороди Переяславщини розгортається між двома командами – Демянцями та Гайшином. У 2015-му в чемпіонаті перемогли Демянці, у 2016-му – гайшинці. Цьогоріч знову настала черга демянчан.

Після тріумфального сезону журналіст «Вісника» традиційно взяв інтервю у гравця команди-переможниці. Цього разу поспілкувався з Юрієм Кривенком, 31 рік. Родом він із села Лящівка Чорнобаївського району. До Переяслава переїхав у 2003-му навчатися на факультеті фізвиховання педуніверситету. Згодом залишився тут працювати – на кафедрі спортивних дисциплін, ігор і туризму. У Переяславі тепер і мешкає з дружиною та 11-місячним сином Максимом.

«Минулого року гайшинці були на піку»

– Як ти опинився у демянецькій команді?

– Це було три роки тому. Мене запросив на гру Руслан Саулко, з яким ми добре товаришуємо. Я просто подивився якийсь матч Дем’янець в чемпіонаті. Ця команда перемогла тоді чи то 12:0, чи то 11:0. І я був розчарований рівнем змагань, це просто-на-просто не футбол. Але все ж ми з братом Романом заявилися за Дем’янці наступного року. Я помітив, що рівень суперників не такий і низький, багато сильних конкурентів, було дуже цікаво грати. Зрештою ми в тому 2015-му виграли аж п’ять кубків.

– Після такого вдалого сезону наступний виявився провальним. Ви нічого не виграли, натомість феєрили гайшинці. Чому стався такий спад?

– Гайшин – молода і дуже сильна команда. Мені здається, минулого року вони були на піку своєї потужності. Хлопців просто переповнювало бажання, вони були надзвичайно мотивовані у кожному своєму матчі. Вони билися за команду і один за одного. Граючи проти них, ми відчували, що не можна розслаблятися навіть на мить, інакше відразу за це поплатимося. Що ж стосується нас, то було відчуття, що після вдалого сезону деякі гравці розслабилися. Я говорю як про місцевих, так і про легіонерів. А якщо не налаштовані три-чотири футболісти з команди, то, як би не старалися інші, хорошого результату досягти не вдасться.

– У цьогорічному чемпіонаті з міні-футболу ФК «Дем’янці-Сімекс» виступав як дві окремі команди – Дем’янці та «Сімекс» (університет). Чому?

– Наскільки мені відомо, Дем’янці взагалі не збиралися заявлятися на міні-футбольний турнір. Сергій Кузьменко говорив, що не може зібрати місцевих хлопців, ніхто не тренується. Лише в останній момент вони заявилися. А ми вирішили створити університетську команду. Перевірили, як наша організація може виступати на всерайонному рівні.

Взагалі я вважаю, що у нас дещо неправильна система трактування легіонерства (у сільських командах легіонерами вважаються переяславці або футболісти з інших районів; у міських – не легіонерами є лише футболісти з певного району міста, де прописана команда – авт.). У нашому районі всі футболісти приблизно одного рівня, і я не бачу сенсу обмежувати їх у переходах у будь-які команди, які виступають в чемпіонаті Переяславщини. Легіонерами мають бути лише гравці, які приїжджають з-за меж району.

– Ти натякаєш на те, що «Сімекс» не заявився на чемпіонат з великого футболу, тому що його обмежили лімітом на легіонерів?

– Скоріше всього, що так. Та я не розумію, чому міські гравці не можуть спокійно переходити в інші команди і не вважатися там легіонерами. Легіонер – це той футболіст, який має бути значно вищий рівнем і стати прикладом для партнерів. У нашому ж чемпіонаті неможливо запросити побільше таких гравців, бо чимало «своїх» у нас вважаються легіонерами. Тож виходить, що легіонерів повно, а насправді грають одні й ті самі люди, і чемпіонат не розвивається.

До речі, в чемпіонаті Черкаської області, де я також граю, є цікавий нюанс щодо легіонерства. Немісцевий футболіст, який п’ять років проводить у чемпіонаті, набуває статусу не легіонера.

«Слабших гравців замінили сильнішими і досягли успіху»

Команда Дем’янець

– Цього року Демянці позбавилися свої приставки «Сімекс», інша уже й форма. З цього випливає, що Вячеслав Саулко припинив фінансувати клуб.

– Передусім зауважу, що В’ячеслав Володимирович дуже відповідальна людина. Якщо він береться за якусь справу, то поринає у неї з головою і доводить до кінця. Зараз він не є прямим спонсором команди, але є найвідданішим її уболівальником. Скільки б у нього не було справ, щонеділі він на футболі. Дуже сильно підтримує команду. І навіть фінансово. Допомагає хлопцям, які не мають певного екіпірування, після матчів може підійти і винагородити колектив грошовою премією. Часто, якщо у суперника схожа на нашу форма, граємо у «сімексівській». Тобто немає ніякого розділення на Дем’янці та «Сімекс».

– Хто ж зараз фінансує команду Демянець?

– Керівник клубу Сергій Кузьменко знайшов приватних підприємців, які нас фінансують. Загалом їхні кошти використовуються на оплату легіонерів. Нову форму нам придбала Дем’янецька сільська рада.

– Я запитував, чому минулий сезон був такий провальний. А тепер – чому цього року ви були настільки сильними?

– У нас дещо пересіявся склад. Слабших гравців ми замінили сильнішими. Передусім я маю на увазі поповнення двома легіонерами з Яготина і Романом Дороганем. Роман був заявлений і раніше, але з певних причин у нього не виходило завжди грати. Цього ж року він був повноцінним гравцем основи. Вважаю, що успіх у кубку району десь на 60% нам забезпечив Роман.

Плюс, як і ми минулого року, гайшинці цьогоріч, здається, зменшили до себе вимоги. Рік тому вони постійно тренувалися. Я це бачив на власні очі, коли, відновлюючись після травми, їздив велосипедом, зокрема і через Гайшин. Тепер же гайшинці складають кістяк команди «Переяславщина», яка виступає у чемпіонаті області, але, наскільки мені відомо, як таких тренувань у них немає. Якби вони були, то Гайшин не просто б ледь виборов друге місце і став фіналістом кубка, а нав’язав би нам дуже серйозну боротьбу.

– Можеш детальніше розповісти про кістяк демянецької команди?

– Не можна сказати, що у нас є кілька футболістів, на яких тримається все. Усі 12-13 футболістів так званої обойми роблять свій внесок у спільний успіх. Підняли свій рівень хлопці з Дем’янець. Мені здається, якщо навіть забрати всіх легіонерів, вони дуже гідно представлятимуть команду в чемпіонаті. Можливо, чемпіонами поки що й не стануть, але за призові місця боротимуться.

Відзначу, наприклад, Діму Скорохода, нашого переднього захисника. Минулого року в нього була серйозна травма, робили операцію на коліні. Тепер він повернувся і грає дуже впевнено. Перехоплює всі м’ячі, які летять до наших воріт. Мені, як останньому захиснику, слід тільки іноді підчищати за ним. Я завжди можу бути спокійним, граючи з ним у парі.

Захоплююся такими гравцями, як Сергій Кузьменко та Ігор Гордієнко. Їм уже більше 35 років, але вони завжди готові допомогти команді. І головне – показують високий рівень.

Звичайно, не можна не згадати наших лідерів: Юрія Андрощука, Васю Ткачука, Рому Дороганя. Ще взяли двох легіонерів з університету – Борю Данилюка і Івана Бакунця. Хлопці дуже виділяються своєю якісною грою. Борю вже навіть узяли в «Переяславщину» і, говорять, там він на хорошому рахунку. Звичайно, у його грі є деякі слабкі моменти, проте, якщо він буде прислухатися до порад старших (а йому зараз чи то 18, чи то 19 років), то буде виступати не тільки на обласному рівні.

– А як же брати Кривенки?

– Дехто говорить, що «на Кривенках тримається вся гра Дем’янець». Але я запевняю, що це не так. Так, ми з Ромою робимо певний внесок в командну гру, та не можна сказати, що все тримається на нас. Повторюю: всі, хто виходить на поле, разом досягають потрібного результату.

«Чехарда» у складі – насправді спланована ротація»

– У фіналі кубка у вашій команді відбувалися якісь неймовірні перестановки. Двічі проводили заміну голкіпера, аж поки у ворота не став польовий гравець. Навіщо ви це зробили?

– Давайте детальніше згадаємо події матчу, щоб у всьому розібратися. Ми пропустили дуже курйозний і недоречний м’яч від Гайшина. Воротар мав діяти в тому епізоді впевненіше, але через те, що м’яч був вологий, не зумів зафіксувати його в руках. Зрозуміло, що будь-кому неприємно поступатися в кубковому фіналі. Тому ми взяли гру під свій контроль за рахунок коротких передач. Зрештою зрівняли рахунок. Та після цього свої корективи внесла погода – спустився сильний дощ. Тут уже особливо не покомбінуєш. Залишається лише грати довгими передачами вперед. На це й розраховували гайшинці. Вони постійно били вперед з надією, що їхній швидкий нападник Женя Левченко зачепиться за м’яч.

На початку другого тайму гайшинці знову вийшли вперед. Ми зрозуміли, що треба випускати свіжого легіонера, але на полі вже була допустима норма. Тому ми замість воротаря-легіонера випустили «свого» воротаря Ігоря Василенка, а замість «свого» польового змогли випустити легіонера. Це підсилило нашу гру і ми зрівняли рахунок. Все йшло до серії післяматчевих пенальті. Було ясно, що в цьому компоненті Юрій Галайтата значно сильніший за нашого Ігоря, і у суперника буде більше шансів перемогти. Спочатку я хотів стати у ворота, але до мене підбіг Роман Дорогань: «Ти що? Я ж вісім років стояв у воротах в дитячо-юнацькій школі». І він став, відбив три пенальті, забив сам і приніс нашій команді перемогу. Ось така, здавалося б, «чехарда» у складі насправді була добре спланованою ротацією. Ми ризикнули і завдяки цьому здобули перемогу.

– Часто можна помітити, що ти починаєш матчі останнім захисником, а в другому таймі переходиш ближче до нападу. З чим це повязано?

– Всю свою футбольну кар’єру я граю або нападника, або опорника. Тому для мене це не вновинку. Тим паче, коли граєш останнього захисника, то менше втомлюєшся. І приміром, якщо Юрій Андрощук після першого тайму дещо «підсідає», ми спокійно можемо помінятися позиціями. Це нам часто допомагало змінювати хід матчів. Як, наприклад, із Гайшином у першому колі або із «Солонцями». Давно відомо, що футболіст має вміти зіграти на будь-якій позиції. Ще Валерій Лобановський говорив, що хороший гравець повинен як добре захищатися, так і атакувати.

– Єдине своє очко головний аутсайдер «Гранд» (Студеники) заробив із Демянцями. Чому так сталося?

– На ту гру дем’янецька команда не брала легіонерів. Не було й мене з братом через деякі сімейні обставини. Також я вважаю, що такі поля, як у Студениках, не можна допускати до районних змагань. Воно має бути стандартного розміру хоча б за мінімальними нормами. Там значно легше захищатися і дуже важко атакувати. Плюс «Гранд» – команда з характером. Якщо студениківці впираються і починають боротися, то з ними дуже важко. І звичайно, не варто відкидати того, що тоді був просто не наш день – навіть пенальті не змогли реалізувати (зіграли 3:3 – авт.).

– Однак все-одно помітно, що із слабшими командами ви граєте якось натужніше.

– Команда має бути однаково мотивована на кожну гру: хоч це «Гранд» чи Велика Каратуль, хоч Гайшин чи «Солонці». Для цього потрібний лідер і сильний мотиватор. Через недоналаштованість цього року страждали не лише Дем’янці. Наприклад, «Костал» недооцінив суперника (дівичківський «Дніпро» – авт.) і взагалі вилетів з кубка.

– А з ким було найважче грати цього року?

– Саме із «Косталом». Одного разу ми їм поступилися 0:1, а одного – перемогли 1:0. Команда-настрій. Якщо хлопці налаштовуються на гру, то з ними надзвичайно важко. Підбір гравців там дуже якісний. Не знаю, як вони грали з іншими суперниками, але, судячи з наших матчів, вони мали забирати «срібло». Думаю, якщо косталівці серйозніше ставитимуться до футболу, то зможуть навіть поборотися за чемпіонство.

«Кошти, які витрачають на «Переяславщину», краще віддати в дитячо-юнацьку школу»

– Багато хто говорить про слабкий рівень суддівства в нашому районі. Чи відчули це на собі демянчани?

– Звичайно, помилки трапляються. І це проблема не лише нашого чемпіонату, а навіть найпрестижніших професійних турнірів – Ліги чемпіонів та Ліги Європи. Просто менталітет у нас такий, що свої невдачі намагаємось списати на когось іншого. Часто звинувачують суддів, хоча треба розуміти, що їм це також може бути неприємно. Мені дуже подобається, як працює Владислав Столяренко. Видно, що він розуміється у цій справі, адже й сам грає у футбол. Хочеться, щоб він судив якомога більше матчів.

Дехто говорить, що Мехман Дола «витягує» Дем’янці. Це не так. Жодного матчу ми не виграли завдяки ньому. Як можна говорити, що в грі, в якій ми перемогли «Солонці» 7:0, Дола, вилучивши когось із переяславців, вплинув на результат? Хіба рахунок ні про що не говорить?

Загалом я вважаю, що суддівство – це не найбільша проблема футболу на Переяславщині. А про проблеми я вже розповідав – неправильне трактування легіонерства, в результаті слабкий рівень чемпіонату.

– По суботах ти граєш в чемпіонаті Черкаської області. Важко це поєднувати з виступами за Демянці?

– Інколи доводиться проводити й більше ніж дві гри за вихідні. Багато хто просить зіграти допомогти в тому чи іншому турнірі. Тому відмовити не можу. З кожним роком все важче підтримувати такий темп. Але мені фізично не складно грати останнього захисника. Вся команда працює на результат, а мені залишається підчищати за партнерами і керувати їхніми діями.

– А що можеш сказати про цьогорічні виступи «Переяславщини»? Все-таки ти колись грав у цій команді.

– Команда, яка грає у вищій лізі чемпіонату області, не має права пропускати по 5-6 м’ячів за матч. Краще тоді взагалі не заявлятися, а гроші, які витрачаються на команду, віддати в дитячо-юнацьку школу. І тоді вже через десять років на Переяславщині буде сильна команда. Та й зараз у нас є багато класних футболістів і їх не можна звинувачувати в таких результатах. Просто для такого серйозного рівня і фінансування потрібне відповідне. Думаю, влада його надати не зможе, тому слід шукати спонсорів, які «горітимуть» цією командою. Тоді й налагодиться тренувальний процес, і футболісти на ігри збиратимуться, бо, окрім іншого, матимуть якусь фінансову вигоду. Однак, поки цього всього не буде, немає сенсу мучити ні себе, ні вболівальників.

– Закінчимо цю важку тему і поговоримо про плани на майбутнє. Наскільки я розумію, в нашому районі брати Кривенки гратимуть лише за ту команду, яку підтримуватиме Вячеслав Саулко?

– Я дуже поважаю В’ячеслава Володимировича, вважаю його своїм другом. Знаю, що де б ми не грали – чи в Демянцях, чи в Гайшині, чи в «Солонцях» – він завжди приїжджатиме на матчі і підтримуватиме нас. Якщо у нього виникне ідея заснувати власну команду, то, звичайно, я з головою порину в цю справу і буду йому допомагати: як у якості гравця, так і якимись порадами, певними футбольними зв’язками. Ну а поки що ми з братом залишаємося в команді Дем’янець. Ми дуже здружилися з хлопцями, зустрічаємося не тільки під час матчів, а і в неформальній обстановці.

– Якось святкували здобуття чемпіонства і кубка?

– Буде святкування. Найближчим часом відбудеться офіційне нагородження. Звичайно, зберемося разом і відсвяткуємо.

Віталій Усик

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.