Найстарша авторка “Вісника” Софія Сорокова відзначила ювілей

Софія Сорокова щойно вручила редактору “Вісника” вишитий портрет Тараса Шевченка

Сьогодні 1 листопада жителька села Циблі (Переяслав-Хмельницький р-н. Київська обл.) Софія Сорокова, авторка, яка пише до газети сорок п’ять років, відзначила 80-річчя. До редакції приїхала з донькою Ніною. Сказала, що не могла не розділити своє свято з колективом “Вісника”.

– Всі ви причетні до того, що мої публікації вміщуються в газеті. Хтось набирає на комп’ютері, хтось вичитує, хтось верстає. Дякую всім за багаторічну співпрацю. Влітку я захворіла, лікарі сказали, що треба дотримуватись постільного режиму. Полежала я день, подивилась у стелю. Не можу я так. То взяла до рук вишивання. Автопортрет Тараса Шевченка вишила й дарую його вам.

Софія Федорівна – оптимістка. На наше запитання чи добавили їй пенсію, відповіла:

– Так, добавили. Двісті гривень, але найголовніше – ще й сорок одну копійку. Я вірш актуальний нещодавно у “Сільських вістях” побачила, ось зараз прочитаю.

Вірш “Добавка до пенсії”, він і справді актуальний і дотепний, ми сьогодні публікуємо. І щиро вітаємо Софію Федорівну з ювілеєм. Для неї вісімдесят – це не старість. Бо ясності розуму, оптимізму можуть позаздрити значно молоші люди. Ми сподіваємось, що публікації за підписом “Софія Сорокова” вміщуватимуться у “Віснику” ще багато років. Здоров’я, радості від родини, творчих успіхів бажаємо Софії Федорівні ще на багато років.

Колектив “Вісника”

Гумореска “Добавка до пенсії”

Чує баба Катерина, що собака гавкає, –

Це поштарка принесла пенсію з добавкою.

Взулася на босу ногу, до хвіртки помчала.

Пес Рябко гасав по дроту, кішка вслід нявчала,

Сокорять зраділо кури і співає півень,

Бо одержала бабуся аж тисячу гривень.

Розіклала гроші хутко на маленькі купки,

Щоб здійснити необхідні платежі й покупки.

«Це – на ліверну ковбаску для себе і Мурки,

Це – купить нові калоші на старенькі бурки,

Це – на дрова, щоб топити зимою у печі,

Це – на куртку з секонд-хенду на старенькі плечі,

Це – купити грамів сто солоної тюльки,

А на ліки остається лиш маленька дулька».

Утішає всіх старих медсестричка Свєта:

«Від хвороб допомагає лиш пісна дієта».

Дах на хаті протікає, в шибки вітер віє,

А як злива налетить, капає за шию –

Зажурилась баба Катря: «Що ж його робити?

Видно, хоче рідна влада мене з світу зжити».

Пережила баба голод, війни, революції,

Тож прийняла, подумавши, таку резолюцію:

«Буду жити дуже довго на зло супостатам,

Поки пенсія не стане, як у депутатів!

Це задачка непроста й відступати стидно,

Буду жити літ до ста, а там буде видно!»

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.