Чи дбаєте ви про власну безпеку?

Злочинність в Україні зростає. Люди дедалі частіше стають жертвами шахраїв та грабіжників. Аби вберегти себе, рідних і майно від небезпеки, жителі міста й району вдаються до різних заходів: встановлюють сигналізації в помешканнях і автомобілях, заводять псів-охоронців, ставлять грати на вікна, носять у сумках індивідуальні засоби захисту, не ходять ввечері поодинці та інше. Про це вони розповіли журналістам «Вісника».

Ольга Степанченко, 59 років, с. Соснова:
– Ми з чоловіком пенсіонери, то навіть коли знаходимось у хаті, замикаємо двері ізсередини. Чоловік – мисливець, то в спеціальному сейфі зберігається рушниця. І якщо вже почнуть ломитися, то на крайній випадок для самооборони доведеться її використати. А ще у дворі є собачка, яка завжди подасть сигнал, що хтось сторонній зайшов до двору. На випадок чого є телефони сільського голови – і мобільний, і стаціонарний. В разі чого будемо кликати підмогу.
Іван Михайленко, 49 років, місто:
– Ну як можна сьогодні говорити, що дбаєш про безпеку? Дбаєш, дбаєш, а приходять злодії й залазять у хату. Он недавно на нашій вулиці пограбували дім. Від злодіїв замків немає. Три роки тому я купив цуценя німецької вівчарки. Зараз це великий пес Гром. Він нікого чужого в двір не пускає, вночі й удень бігає по подвір’ю. На хвіртці табличка, що попереджає про злого собаку. Головне, чому я навчив Грома – не брати їжу від чужих. Недавно біля його будки дружина знайшла шматок м’яса. Не носили ми його на дослідження, проте не виключаю, що воно отруєне. От і бережись після цього.
Микола Чорний, 43 роки, місто:
– Живу на Леваді на першому поверсі багатоповерхівки. Грати на вікнах дісталися від попереднього господаря, на дверях під’їзду – кодовий замок. Оце й усі заходи убезпечення квартири від злодюг. А, ще поставив на дверях другий замок, іншого способу закривання, – не тільки для перестороги, а й на випадок, якщо один вийде із ладу. У своєму «жигулику-сімці» років з десять поставив сигналізацію, але, чесно кажучи, в Переяславі нею не користуюся, тільки коли десь виїжджаю. Коли з гаража повертаюсь велосипедом потемки (він у мене обліплений світловідбивачами), намагаюсь одягатися в щось світле. Знаю по собі, наскільки неприємно автомобілістові, коли зненацька з пітьми перед тобою виринає пішохід чи хтось на велосипеді в чорному.
Аліна Денисюк, 23 роки, с. Циблі:
– У нас маленька донечка, то про її безпеку ми турбуємося передусім. Вона під постійною охороною мами і тата. Звичайно, гуляти з нею вибираємося лише у безпечні місця, де точно знаємо, що їй нічого не буде загрожувати. У домі в нас є малий охоронець – дворняжка Тарзан. Він так голосно гавкає, що напевне можна почути, що прийшов хтось чужий. Та й ніхто в дім без дозволу не зайде, бо маємо подвійні вхідні двері, одні завжди зачинені. За машину також турбуємося – вночі замикаємо в гаражі на кілька замків.
Ганна Міщенко, 67 років, с. Дівички:
– Живемо в центральній частині села. Тут і світло на стовпі горить, і вулиця нормальна. Гарно у нас. Та, оскільки зараз вже темніє рано, а світає пізно, намагаємося у темну пору бути вдома. Ми ж пенсіонери, як потрібно до магазину чи ще куди, то є час сходити по-видному. А коли вже такий випадок, що треба вийти пізно увечері, обов’язково потрібно брати паличку, бо собак на вулиці чимало, ганяють, як лошаки. Хтозна, що в них у голові. Хоч би вже швидше той закон приймали, що зобов’яже людей тримати їх удома.
Віталій Остапенко, 39 років, місто:
– Я працюю таксистом. І для того, щоб почуватися безпечно, особливо в нічний час, придбав електрошокер. На вигляд він як звичайний ліхтарик і не привертає зайвої уваги. На всякий випадок вожу в багажнику биту. Дякувати Богу, нічого для захисту використовувати не доводилося. А в будинку ми давно поставили броньовані двері. Подумуємо про грати на вікна, бо живемо в малолюдному місці, ще й сусіди далеко.

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.