Поїхати в Європу на власному авто? Легко!

Міст для переходу тварин через автобан

З отриманням безвізу українцям відкрилась безпроблемна дорога до Європи. Не потрібно мати ніяких запрошень, віз – просто зібрав речі і поїхав у мандри. Такою можливістю скористався і житель нашого міста Володимир Дзюба, 42 роки. Він вирушив разом із дружиною та десятирічною донькою Діаною на «Фіат-Кенго» до Польщі та ФРН. Родина Володимира до цього ні разу не була за кордоном і ризикнула вперше поїхати туди на власному авто. Своїми враженнями від подорожі Володимир та його дружина Оксана поділилися з журналістом «Вісника».
Всі папери для перетину кордону готували в Переяславі
– Перед поїздкою в Інтернеті читали чимало рекомендацій, що потрібно мати для перетину кордону на власному авто. Всі поради взяли до відома. Передусім відкрив валютну банкову картку. Зелену карту на автомобіль, яка дійсна два тижні, нам зробили у страховому відділенні «ТАС». Заплатили 765 гривень, там же оформили і медичну страховку. Вона коштувала на трьох близько 350 гривень. В Інтернеті вичитали, що доньці потрібно купити «бустер», бо діти до 12 років за кордоном в авто їдуть або у дитячому кріслі, або на цьому «бустері» (додаткова сидушка, яка дозволяє дитині сидіти вище, аби ремінь безпеки проходив їй через плече – прим. авт.).
Подружжя розповіло, що спочатку вирішили відвідати Краків і по можливості Прагу. Але перебуваючи уже в Польщі, з Інтернету дізнались, що у Чехії погана погода, синоптики обіцяли тижневі дощі. Тож вирішили замість Праги поїхати в Німеччину.
– У нас у Німеччині живуть друзі. Вони із нашого міста виїхали туди 10 років тому, і увесь час запрошували приїхати до них в гості. Але відсутність закордонних паспортів, проблеми з візами нас зупиняли. І ось коли Євросоюз дозволив безвізовий режим, ми зробивши біометричні паспорти вирішили поїхати за кордон. Причому вирішили їхати не в складі якоїсь групи, а самостійно, на власному авто.
Нам дуже пощастило. На кордоні зовсім не було черги, і ми його подолали за годину. Півгодини витратили на українській стороні та півгодини на польській. Поляки запитали, куди їдемо, мету та на скільки днів. Ми відповіли: «Краків, туризм, на кілька днів». Польські прикордонники навіть не поцікавились, чи є у нас гроші, валютна картка, де збираємось ночувати. Їх цікавили лише зелена картка-страховка автомобіля та наші документи.
Оксана розповіла, що перше враження від дій українських та польських прикордонників було не на користь наших:
– На українському кордоні ми мусили всі разом підходити до віконечка, в якому ставили відмітку. На польському кордоні до авто підійшла жіночка у формі, і коли ми почали виходити із авто, вона нас зупинила, сказавши, що не варто всім іти, достатньо самого «пана кермувальника». Взявши наші паспорти, звірила фото з оригіналом, поцікавилась, чи справді дівчинка є нашою донькою. Після паспортного контролю авто перевіряла митниця. Запитали, що веземо, скільки алкоголю та сигарет. Показали їм 4 пачки сигарет та дві літрові пляшки горілки. Аби пересвідчитись, що більше немає, митник зазирнув до сумки. Потім поверхово оглянув авто і дав добро на в’їзд. Це при тому, що поруч із іншої автівки знімали навіть пластикову обшивку із дверей та багажного відділення.
«Уже перші польські кілометри нас вразили»
– Відразу за прикордонним пунктом починається автобан, і ось тут ти розумієш, що позаду Україна з її «відремонтованими» дорогами, а ти приїхав зовсім до іншого світу… – почав розповідь Володимир. – Перші кілометри ми їхали зі швидкістю вісімдесят кілометрів на годину, бо хотіли все роздивитись. Нас вражало все: якість дороги, спеціальні мости через трасу для тварин, потрійна огорожа, щоб ніхто несподівано не вибіг на автобан під колеса автомобілів.
– Оскільки з нами була донька, то ми зупинялися майже на всіх обладнаних пунктах

Володимир та Оксана на площі Ринок в Кракові

відпочинку, – продовжує Оксана. – Вздовж траси їх збудовано чимало. Там можна не лише відпочити, а і купити їжу, воду, сходити до ідеально прибраного туалету, в деяких навіть були душові кабінки.
– До речі, – вступає до розмови Володимир, – все необхідне дізнавалися з дорожних чи інформаційних знаків, написів на дорожному полотні. Ми майже не вдавались до послуг навігатора. А якщо порівняти Київ та Краків щодо інформативності, то це небо і земля. По Києву їздив не раз, але доводилось іноді блукати. По Кракову їхав (уперше!) за дорожніми вказівниками і ні разу ніде не помилився.
«Готель для ночівлі обрали за допомогою Інтернету іще вдома»
Подружжя розповіло, що оскільки мови, окрім української, не знали ніякої, то готель вибрали той, у якому персонал розмовляє українською чи російською. Таким виявився придорожній тризірковий готель «System Kraków». Оскільки тримісні номери були зайняті, то їм запропонували чотиримісний за ціною 100 злотих за добу (740 гривень). Дорослим додатково потрібно було сплатити 22 злотих за сніданки, діти в цьому готелі харчуються безкоштовно.
– Від готелю до старої частини Кракова автомобілем всього 10 хвилин їзди, – зауважив Володимир. – Перебуваючи в Польщі, мовного бар’єру ми не відчули. Зачувши українську мову, поляки починали з нами розмовляти повільніше, і їхня мова ставала нам зрозумілою. Як, до речі, і наша їм. Щоправда, за Вроцлавом, мабуть, інший діалект, то не завжди могли знайти порозуміння, але тоді на допомогу приходили жести.
Всі розрахунки проводили за допомогою картки, на яку я у Переяславі поклав 500 доларів. І ніде ніяких претензій, що там у мене долари, а потрібно злоті чи євро, не було. За дві ночі, які ми провели в готелі із сніданками, вистачило 70 доларів.
Найбільший шок подружжя отримало під час продуктового шопінгу. Ціни в супермаркетах значно нижчі від українських. Величезні яблука, якщо перевести на гривню, вартували 7-8 гривень, італійський виноград (ягоди завбільшки з велику оливку) – 40 гривень, набагато дешевші там також і сир, і ковбаса, і йогурти.
Гуляючи містом, звернули увагу на те, що у тротуарів на переходах немає бордюрів, світлофори обладнані звуковим супроводом, тож і літнім, і людям з інвалідністю жити в Кракові комфортно. Міські автобуси «низькополі». При посадці пасажиру не потрібно високо піднімати ноги, просто робиш звичайний крок вперед, і ти заходиш до салону. У Кракові подружжя побувало на площі Ринок та відвідали кілька музеїв.
Володимир розповів, що дорогою на Німеччину на автобані потрапили в двогодинну пробку:
– Десь попереду була аварія. Цікаво, що зачувши сирену швидкої допомоги, автомобілі відразу щільніше туляться один до одного, даючи їй можливість дістатись до місця аварії. Врешті ми поїхали, але наслідків аварії ніде не бачили. Там не те, що прибрали трасу, а навіть її підмели.
«Кордон Польщі та Німеччини подолали не помітили»
– Дружина навіть не зрозуміла, що ми переїхали кордон, – сміється Володимир. – Цікаво, що у Польщі по дорозі поліцію ні разу не бачили. Там скрізь стоять відеокамери. У Німеччині на одній із трас бачили поліцейське авто, яке їхало в колоні, як усі, і лише коли якийсь автомобіль проїхав повз із швидкістю, більшою ніж 140 кілометрів на годину, увімкнули сирену і поїхали наздоганяли порушника.

Родина разом із друзями у Херфорді біля фонтану

Якщо у Польщі є платні ділянки автобанів, то у Німеччині всі дороги безкоштовні. Загалом за проїзд заплатив 36 злотих. Зауважу іще таке, на закордонних заправках газу у мій 40-літровий порожній бак закачували лише 34-35 кілограмів на той час, як на українських заправках в цей же бак поміщалось 38-39 кг. Висновок простий: газові колонки в Україні відрегулювані таким чином, аби приносити більший прибуток господарю заправки. Цікаво, що після заправки за кордоном я проїздив більший кілометраж ніж в Україні. Також варто знати, що пістолети на деяких газових заправках не підходять до гнізд наших автівок, і потрібно мати відповідний перехідник.
Жили у друзів в містечку Херфорд у приватному будинку. Їздили з на

Під час екскурсії в сафарі-парку

кскурсію у сафарі-парк. Звірі там ходять вільно, а відвідувачі на власних авто неспішно проїздять поряд. Поруч із своєю автівкою ми бачили левів, тигрів, різних антилоп, верблюдів, щоправда, носороги та слони гуляли в загороді. Цікавий випадок трапився, коли ми купували квитки до парку. Товариш подав гроші і щось сказав касиру. Молода дівчина, яка їх продавала, щось відповіла. Оскільки німецької не знаю, я поцікавився, що саме вона сказала, і раптом чую голос з будки: «Я сказала, що квитки коштують 25 євро з людини». Як виявилось, квитки продавала наша землячка. До речі, російську мову можна доволі часто почути в Німеччині. Для себе зробили висновок, що у Польщу можна їхати вільно і знання мови не є обов’язковим, проте у Німеччині мову, хоч би англійську, потрібно знати.

Під час екскурсії в сафарі-парку

Родина загалом за кордоном пробула 6 днів: два в Польщі та чотири в Німеччині. Зворотній шлях за часом для них виявився набагато довшим. На автобані від Дрездена до Вроцлава були суцільні затори. І замість чотирьох годин їхали 12.
– На заправку автомобіля газом під час подорожі потратили 200 доларів, але це при тому, що я заправив вдома повний бак бензину. Бо коли закінчувався газ, переходив на бензин, аби доїхати до газової заправки. Загалом ми проїхали в обидва боки близько двох тисяч кілометрів.
Загалом родина за тиждень подорожі, ні в чому собі не відмовляючи, потратила трохи більше 20 тисяч гривень, враховуючи і заправки автомобіля.
Записав Володимир Набок

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

1 коментар до “Поїхати в Європу на власному авто? Легко!”

  1. zapalnik сказав:

    З дозволу авторів і ” Вісника” дякую за розповідь про поіздку,бо в інтернеті такого начитаєшся…

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.