«Живи, Вкраїно! Я тебе любив!» Вшанували пам’ять поета Володимира Коломійця

Вечір пам’яті вів Вадим Крищенко

Другого листопада в актовій залі Національної спілки письменників України в Києві зібралися представники культурної громадськості, друзі та близькі знаного українського поета, лауреата Державної премії імені Т. Шевченка Володимира Коломійця, щоб вшанувати його пам’ять і згадати добрим словом.

Вибрали цю дату невипадково, бо саме 2 листопада 82 роки тому народився майбутній майстер художнього слова в селі Вовчків на Переяславщині в учительській родині.

Керував проведенням цієї зустрічі відомий діяч національної культури, популярний поет-пісняр Вадим Крищенко. Він був другом Володимира Коломійця багато літ, а тому у вступному слові, звернувся до портрета свого побратима, розміщеного на сцені, так: «Зібрались ми, Володю, на день твого народження, але вперше уже без тебе…»

І тут же прочитав власного вірша, присвяченого пам’яті Володимира Коломійця, – «Коли згасає рідних дум вогонь» (надруковано в газеті «Літературна Україна» 5 жовтня 2017 року):

«Нема поета…

Поміж нами відстані.

І душу сколотив

гіркий мотив.

Лишив нам Слово,

 що любов’ю вислане.

Усе, що міг, –

він начебто зробив…

… Поет, що завиднівсь

дорідним колосом.

Умілець рідкісних

словесних див, –

Він заповідь лишив

 привітним голосом:

«Живи, Вкраїно!

Я тебе любив!..»

Літстудійці Київського державного університету Володимир Коломієць, Олесь Лупій, Василь Діденко, Олекса Вусик, Павло Щириця. Листопад 1956 р.

У своїй промові Вадим Дмитрович не забув згадати, що Володимир Коломієць був співавтором цілого ряду популярних пісень: «Зашуми, Дніпро» (музика Олександра Білаша), «Кажуть, стукай, то доб’єшся» (музика Бориса Буєводкого), «Бродить березень між березами». Остання пісня мала кілька варіантів і, зокрема, на музику славетного «короля українського танго й вальсу» Богдана Весоловського із далекої Канади.

Окрасою вечора стали виступи групи студентів Державного університету театру, кіно та телебачення імені І. Карпенка-Карого під керуванням Народної артистки України Лариси Хоролець. Юнаки й дівчата вклали, здається, всі свої почуття, хист, старання в художнє втілення ліричних, філософських та громадянських поезій Володимира Коломійця. Зворушливо, ніжно й весело прозвучали у їхньому виконанні, зокрема, вірші, присвячені дітям. Майстерно зіграв на акордеоні дві класичні композиції внук письменника Лесь Давиденко.

Після цього слово було надано мені як братові поета. Для мене нині найважливіший обов’язок – завершити ті проекти, які Володимир хотів здійснити, та не встиг. Передусім це – видання третього тому поетичної антології «Небо України», а також книги народознавчих та літературних виступів, неопублікованих творів В. Коломійця, споминів про нього, пошук маловідомих фото, світлин разом із іншими письменниками, переважно шістдесятниками. Поділивсь я також намірами з’їздити навесні до Ржищева, де знаний український письменник знайшов свій останній притулок і вічний спочинок, щоб подарувати видання його книг міській бібліотеці, школі, відділам культури й освіти міста. А ще – про встановлення меморіальної дошки в переяславській школі №1, яку він закінчив із медаллю.

Далі своїми споминами про Володимира Родіоновича поділились його друзі-письменники: Вадим Пепа, Іван Драч, Петро Перебийніс, Олександр Шугай, Олесь Лупій, Дмитро Головко, Іван Марченко, Володимир Осипчук-Скоровода, Анатолій Качан, Андрій Савчук. Взяли слово й науковці-академіки Сергій Гальченко та Богдан Мацелюх.

Від земляків-переяславців промовляли поет Микола Луговик та громадський діяч, генерал Борис Войцехівський. Стислу, але глибоку характеристику творчості письменника дала літературознавець, доктор філології Раїса Мовчан, яка підготувала дві аналітичні статті про творчість В. Коломійця.

Доклала чимало старань для підготовки вечора й родина письменника, зокрема, дружина Людмила Григорівна та син Богдан. Загалом час вечора пам’яті поета проминув якось швидко, мовби єдиним подихом, хоча й тривав понад три години. Щоправда, відчувався смуток у цей день його народження, бо вже ж без нього!.. Але це був світлий смуток. Той, який не дає забувати й спонукає до нових світлих звершень.

Олег Коломієць-Князенко

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.