“А може, я зустріла ангела?”

Перша сторінка, п’ятниця, 24 листопада

Перед будь-якою поїздкою я обов’язково молюся. Прошу в Бога захисту, влаштування і щоб на моєму шляху траплялися хороші люди.

Востаннє мені випало подорожувати Чернівцями. У день від’їзду з цього міста викликати таксі не змогла. До зупинки громадського транспорту йти хвилин десять. Та найгірше не відстань, а сумка: обтяжена сувенірами, вона стала заважкою для мене. Пройшла не більше ста метрів, як мені запропонував допомогу хлопчина. У нього було настільки миле обличчя, що я з легкістю довірила йому сумку. Мій супутник поїхав зі мною на вокзал, провів до потягу і навіть заніс сумку у вагон. Дорогою розповів, що навчається на першому курсі в Чернівецькому національному університеті, сам з Івано-Франківщини. Хотілося віддячити, але гроші б зіпсували чистоту вчинку, протягнула цукерки.

– У вас же є дітки? Краще відвезіть їм, – заперечив хлопчина.

Діток у мене поки що немає. Але я б хотіла, щоб вони мали таке ангельське обличчя і добре серце. А може, це й був ангел?

Юлія Строчинська

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.