Хліб не пропаде ніколи

Перша сторінка, п’ятниця, 1 грудня

Біля автостанції жінка похилого віку придбала біляш і щойно сіла на лавку біля платформи, як підбігло три песики і сіли перед нею. Бабця, не скуштувавши того біляша і разок, розірвала його на шматки і згодувала собакам. Ті ж, проковтнувши дарунок за лічені секунди, знову почали вдавати із себе нещасних. «Сама голодна, але вас, хороші собачатка, нагодую», – мовила бабуся, дістаючи із сумки булку, яку тут же розламала на три частини і кинула їм. Проте цього разу собаки випрошений харч лише понюхали і побігли геть.

– Ото такі вони голодні, що білий хліб не хочуть їсти, – промовила жінка, що сиділа поруч.

– То хіба це погано, що безпритульних тварин підгодовують небайдужі люди? – відказала їй бабця.

– Можете вважати мене жорстокою, але мені не подобається, що собаки зграями бігають містом, кидаються на людей, сплять в дитячих пісочницях і розносять заразу зі смітників, – не вгамовується випадкова співрозмовниця.

Бабуся кинула на неї невдоволений погляд і пішла до автобуса, який щойно під’їхав. Також переступивши через шматочки булки, кудись почимчикувала і та жінка. Не встигла я подумати, як негоже бабуся вчинила із хлібом, як на ту булку злетілися голуби і склювали її до крихти.

Олена МАТВІЄНКО

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.