Сніг став справжнім подарунком

Перша сторінка, вівторок, 12 грудня

Не виходила три дні надвір і ось сьогодні вже не могла бути в стінах.

– Вау, сніг, – сказала комусь у телефон, щойно відчинивши двері під’їзду. Його було так тоненько насипано, як пилючки на скляній поличці. Але ж є. І проти вчорашнього і позавчорашнього і поза-поза дощу це – ого.

Зайшла в магазин, а там – клементинки. Насипала їх у пакет, а тоді застромила туди носа і нюхала-нюхала-нюхала, і новорічне щось вже почало шкрябатися всередині. Вийшла і застигла на сходах: із-рогу виривалися цілі сніжні буранчики. Один за одним. І проти світла ліхтарів… ааа.. ну ви знаєте. А сніг усе посилювався, закручував цілі віхоли, набирав значимості, сніжинки злипалися у клапті і стали пролазити всюди: за комір, під шапку, сліпили очі, осідали на колінах круглими латочками. А я йшла і раденько сміялася. Коли геть нічого не бачила, казала: «Сніг, ти що?»

І він стихав, рідшав, заспокоювався, і поки дійшла до будинку, зовсім перестав. Але відчуття тепла (від снігу, оце так) лишилося і настрій новорічний. Зараз їм малі мандаринки і точно знаю, що це подарунок був лише для мене. Дякую.

Наталія Павленко

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.