І коли він говорив щиро?

Перша сторінка, вівторок, 19 грудня

Якось після снігопаду підвозив знайомого до роботи. Поки їхали, говорили про те, се… І ось на дорозі побачили велосипедиста. Він неспішно крутив педалі, об’їжджаючи мало не по зустрічній смузі руху слизькі місця на дорозі.

– Ну бачить же, яка погода, чого його пертися велосипедом! Невже не розуміє, що створює аварійну ситуацію! Якщо не хочеш іти пішки, сідай на автобус, останнім часом вони ходять за розкладом, – висловлює свої міркування пасажир. На знак згоди мовчки хитаю головою.

Через кілька днів, їдучи у справах на авто, бачу перед собою велосипедиста. Придивився – сусід, якого нещодавно підвозив і який так кляв зимових велосипедистів. Обігнавши його, зупиняюсь. Звертаюся до нього його ж словами:

– Ну куди ж ти сунешся по такій погоді? Хіба не бачиш, що дорога слизька, а ти на двох колесах!

– Все нормально, – відказав той, піднімаючи великий палець догори. – Їхати можна…

Я оторопіло довго дивився йому вслід, так і не зрозумівши, коли ж він говорив щиро – чи коли їхав зі мною машиною, чи зараз…

Володимир Набок

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.