На храмове свято до Зражевських приїхало дванадцять гостей. Гуляли довго й весело

На храмовому святі у Зражевських

Дев’ятнадцятого грудня, у день вшанування святителя Миколая Чудотворця, у багатьох селах нашого району відзначали храмове свято. З особливою честю приймали гостей у себе вдома, у Пологах-Яненках (Переяслав-Хмельницький р-н Київська обл.), Микола, 48 років, та Людмила, 40 років, Зражевські. На престольне свято сільського храму вони запросили й кореспондента “Вісника”.

“Вони працьовиті, завзяті та ще й співають”

Того вечора йшов великий сніг. Через вікна автобуса рейсу «Переяслав-Тарасівка» нічого, окрім заметілі, не видно. Тож прошу пасажирів, які добре орієнтуються на цьому відрізку дороги,  завчасно повідомити мене про зупинку біля полого-яненківського будинку культури, де мене мають зустріти. Ті чомусь відразу здогадуються, що я їду на храм. “А чи не до Миколи та Людмили Зражевських ви зібралися?” – питає мене якась жінка і, не дочекавшись моєї стверджувальної відповіді, тут же додає: “О, то сім’я працьовита, завзята та ще й музикальна. Тож налаштовуйтесь на гарну гулянку: із піснями і танцями!”.

На храмовому святі у Зражевських

Що тут будуть співати, я знала й сама. Адже Микола Зражевський  є художнім керівником самодіяльного ансамблю “Яблунька”, а його Людмила – одна із учасниць цього гурту.

І ось ми у дворі, який добряче розчищений від снігу та гарно освітлюється.

– Аби розчистити більшу територію, сніг із двору я вивозив тачкою. Хоч і втомився, зате тепер тут просторніше, – каже Микола Зражевських в легковику, яким ми щойно приїхали.

Ще мить, і я заходжу до охайного помешкання. Хазяйці господи вручаю символічний гостинець.

На храмовому святі у Зражевських

– Наступного разу приходьте без запрошення й подарунків, як і годиться на храм, – неквапливо приймаючи мої мандарини, привітно каже Людмила Зражевська.

Поки збираються інші гості, я цікавлюся в Зражевських їхнім життям-буттям.

– Цю садибу ми купили із 15 років тому, – каже господар дому. – Як зараз пам’ятаю, оселилися тут у неділю, 11 травня, якраз на День матері. Першим пустили в будинок кота, а за ним із хлібом-сіллю, іконою та своїми ще тоді маленькими синочками Ромою та Юрою увійшли й ми з дружиною. А покохав я свою Люду, ще коли вона була старшокласницею. Тож як тільки пролунав останній для неї шкільний дзвінок, я відразу запропонував їй стати моєю дружиною і вона без вагань погодилася. Та я й зараз кохаю її усім серцем. Особливо Людмила мені мила, коли на голову одягає хустинку. У такому головному уборі вона справжня україночка.

На храмовому святі у Зражевських

Пам’ятаю, як переїхали сюди, то відразу завели корову, – веде далі чоловік. –  Її за символічну ціну нам продала бабуся Людмили. Першу теличку, яка народилася в нашому хліві, ми виростили на корову. Загалом ми тоді так захопилися хазяйством, що й не згледілися, як завели аж шість корів, а ще свиней та зграю різної домашньої птиці. Зараз у нашому хліві є чотири корови. Щоправда, весною хочемо двох збути. Не легкий труд їх утримувати!

“Пустим чарочку по колу”

“За Миколу, за Миколу пустим чарочку по колу. Хай живуть в його ставочку карасі. За Миколу, за Миколу, щоб як діти йшли у школу, йшли до нього в хату гості усі”. Таку пісню ще з порога заводять Наталія Обертій, 58 років, та Катерина Рубан, 57 років, які проживають у Яненках

На храмовому святі у Зражевських

і є учасницями гурту “Яблунька”. Привітавши господарів зі святом, Наталія Григорівна дарує їм серветку, на якій вишила такий текст: “Боже, благослови того, хто заходить у цю оселю. Захисти того, хто виходить із цієї оселі. Дай миру тому, хто залишається у цій оселі. Щасливий той, хто живе у цій оселі”.

– Наталія Григорівна задарює нас своїми вишивками. Ось цю сюжетну ікону із Ісусом та ягнятками вишила також вона, – Людмила показує на велику картину, що висить у вітальні, де власне, накрито довгий стіл зі святковими стравами. – Ну а Катерина Володимирівна – це наша рятівниця. Усе своє життя вона працює фельдшером, тож за потреби звертаємося до неї за медичною допомогою.  А ще цих двох жінок я поважаю і люблю, бо вони мають веселу вдачу. Ось і сьогодні, впевнена, вони, як і завше, будуть, як-то кажуть “душею нашої компанії”.

На храмовому святі у Зражевських

Ще через якийсь час із Поліг-Чобітьок на храм до Зражевських приїхали Анатолій Давидюк, 63 роки,  із дружиною Надією Павлівною, 54 роки.

– Я дуже радий, що два роки тому доля звела мене із дружелюбним колективом “Яблунька”. Цей гурт прийняв мене відразу, як я попросився до них співати, – радо каже Анатолій Павлович. – Ну а родом я із Волині. У Пологи-Чобітьки приїхав сім років тому на заробітки і, дякувати Богу, знайшов собі тут хорошу дружину. А познайомився я зі своєю Надією за цікавого випадку. Було це 9 жовтня, якраз у день народження моєї внучки. З іншими чоловіками я прийшов до магазину, щоб купити щось смачненьке на могорич за внучку. А тут Надя (вона працює продавцем) просить нас занести бідони із сироваткою до магазину. Так ото саме тоді я й познайомився з нею і дізнався, що вже чотири роки, як вона поховала свого чоловіка. Я ж зі своєю першою розлучився, бо так вона схотіла, коли надумала виїхати за кордон.

– Анатолій Павлович хоч й живе у сусідньому селі, але ще жодної репетиції не пропустив: то велосипедом, то підводою, то громадським транспортом, а то й пішки, а таки дістанеться в Яненки. А загалом, із його появою наша “Яблунька” мов розцвіла, і ми стали ще краще виступати. Адже зазвичай у вокальних гуртах  більше жінок. А в нас є аж чотири чоловіки, які своїми низькими голосами розбавляють жіночий високий вокал, – зазначає Микола Зражевський. – Мені ж із самого дитинства подобалися музичні інструменти. І у три роки я вже володів першими азами гри на гармошці.

Свого часу Микола Зражевський (він закінчив Канівське культосвітнє училище) працював музичним керівником у дитячому садочку свого села. Після його закриття (це сталося у 2006 році) став художнім керівником ансамблю “Яблунька”.

– А ще був період, що мій Микола працював будівельником: за новітніми технологіями монтував покрівлі і непогано заробляв, – говорить Людмила Зражевська. – Я ж закінчила бухгалтерські курси, але жодного дня за фахом не працювала. Останні 15 років працюю на пошті в своєму селі. Прийшла туди листоношею, а тепер займаю посаду і завідувачки поштового відділення, і оператора, і листоноші одночасно. Бува, як не встигаю рознести періодику, то на допомогу кличу свою знайому. Працювалося б набагато легше, якби на вулицях села встановили загальні поштові скриньки. А так доводиться ходити від двору до двору, що займає багато часу та сил, особливо взимку, коли засніжені дороги.

З гарними побажаннями-вітаннями до оселі заходять Іван, 57 років, і Світлана, 53 роки, Ільєнки та Володимир, 48 років, і Любов, 53 роки, Жулі зі Студеників. Їх усіх привіз син Жулів –  Валентин, який у 2015 році переміг у шоу-програмі “Караоке на Майдані” і став відомим на всю Україну. Тепер він дає свої концерти на корпоративах та приватних вечірках. Для цього має належну музичну апаратуру.

– Найчастіше мене запрошують поспівати на святкуванні днів народжень, – зізнається Валентин.

“А чарочка, як коток, покотилася в роток. На чарочці – серденько, намальований цвіток. Ой пий та не лий, люби жінку та не бий. Буду пити, буду лити, буду жінку любити!”, – вже за столом заводять жартівливу пісню Наталія Обертій і Катерина Рубан.

Багато інших українських пісень тут співали під акомпанемент баяна і гармошки, якими вправно володіють Микола Зражевський та Іван Ільєнко. А ось у бубони майстерно вибивали Володимир Жуль та Ганна Зражевська, 70 років.

– Дякую вам, мамо, що виховали для мене такого гарного чоловіка, – з посмішкою на обличчі сказала Людмила, пригорнувшись до Ганни Андріївни. – Зізнаюся по правді, свекруха у мене найкраща у світі. Я із нею можу побалакати про особисте, як ото із рідною мамою. І до порад я її дослухаюся.

– Та й мені із тобою, Людо, добре. Ще й дня такого не було, щоб ти до мене не зателефонувала та не попитала, як я почуваюся, – радо відказала Ганна Зражевська.

“Ой, дівчата, дівчата, вам ще тільки гуляти. Ой, дівчата, дівчата, завтра буде вам капут”, – завели жартівливу пісню ті ж Наталія Обертій та Катерина Рубан.

– А ось я вам розкажу випадок із мого життя, схожий на анекдот, – каже Катерина Володимирівна. – Було це давно. Із чоловіком ми продали бичка і в Черкасах купили мені пальто з коміром із песця. Ой, яке ж воно модне було на той час! І ось у ньому я пішла на гулянку. І стали ми веселитися. Хтось із гостей притягнув санки, на яких возили гній, застелили їх соломою і силоміць посадили на них мене. Коли ж чую, мій Василь кричить: “Пальто! Пальто!”. Ніхто не може второпати, чого він кричить… Це вже потім я зізналася, що Вася переживав, аби я не забруднила нове пальто. Ну а те пальто я так любила, що лише минулоріч спалила.

“Що то за хазяїн, що то за Хома?”

Ось так за піснями-жартами не згледілися, як настала десята вечора. Вже б і по домівках. Так хазяїн навіть натяку не подає на завершення святкування храму: то одну заграє, то іншу. І хазяйка не присідає ані на хвилинку – то котлетки, то голубці подає на стіл, де і без того яких тільки страв немає. Та і як тут покинеш цю гостинну оселю, коли в сусідній вітальні під караоке щойно заспівав сучасних пісень син Зражевських – одинадцятикласник Юрій (його з батьками часто запрошують на корпоративи), а за ним – Валентин Жуль. Всидіти під цей молодечий вокал було неможливо, тож у танок кинулися усі: і старі, і молоді.

– Роман (старший наш син) також гарно співає, – каже Людмила Зражевська. – Але він це робить, коли у нього є натхнення. Очевидно, сьогодні не має того настрою, щоб співати. Нині Роман заочно навчається в Національному транспортному університеті і працює на фірмі в Києві. Вже кілька років він зустрічається із хорошою дівчиною. Сподіваюся, у нього із Вікою все буде добре.

“Що то за хазяїн, що то за Хома, гості йдуть додому – на коня нема?!”. Під таку пісню близько першої ночі прощалися гості із сім’єю Зражевських.

– Чекаю на вас у гості завжди, а особливо – наступного храму, – сказав наостанок гостинний господар.

Олена МАТВІЄНКО

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.