Чарівне новоріччя

Містечкові історії

Олег прокинувся від неймовірного холоду, який пробирав до самісіньких кінчиків пальців, хотів було гукнути до дружини, щоб додала газу на котлі, уже й рота відкрив, але раптом пригадав: «Блін, вона ж вчора пішла від мене, пухову ковдру забрала та й не лише ковдру… Це ж треба – перед самісіньким Новим роком посваритися! Хто ж мені зробить на свято мій улюблений салат олів’є, зварить холодець, запече гуску, підсмажить кров’янку?»

З горем пополам приготував яєчню, випив чаю, але голод не втамував. У животі бурчало, від апетитних запахів, які минули із сусідньої квартири, котилася слина. Зітхнувши, схопив гаманець, торбину й побіг до найближчого магазину. Купляючи пельмені, ніс до носа зіткнувся із давнім другом. Той, хитро усміхнувшись, кивнув на покупки:

– Їжа холостяків? Може, щось придумаємо?

Олег гаркнув:

– Швидко у нашому місті розповсюджуються плітки! Вдома ремонт, дружина на якийсь час перейшла до батьків, питання ще є?

– Та не смикайся! Я сам нещодавно розлучився, повір, що після розлучення життя лише починається!

Обізвавши друга дурнем та гультіпакою, Олег пішов купувати шампанське та цукерки:

– Піду із подарунками миритися до своєї, може ще якусь дрібничку прикуплю, а як погодиться повернутися, то доведеться розщедритися на значно солідніші подарунки.

Лиш переступив поріг господи, у двері подзвонити.

– Марино, чого тобі?

Сусідка зам’ялася:

– Чула вчорашній скандал, ось принесла попоїсти, може, щось допомогти?

Не чекаючи, поки Олег погодиться, прослизнула у кімнату, накрила на стіл, замела підлогу, помила плиту.

– Коли що, гукай, – сказала й пішла.

Ще й з-за столу не встав, а у двері знову хтось дзвонить.

– Кума? Чого це ти приперлася, твоєї подружки тут немає!

Та зі сміхом:

– Знаю, давно треба було її гнати поганою мітлою, прийшла підсобити у домашніх справах, принесла тушену курочку, сметанки, молочка – усе домашнє, свіженьке.

Не дала й слова мовити, кинулась по кімнатах наводити лад, прикрасила ялинку, натякнула, що прийде ще. Чоловік ледве дочекався, поки вона піде. Улігся на дивані перед телевізором, роздумував: «Нагодували, прибрали ще й додому харчів принесли. Чим не життя! А головне, що не витратив жодної копійки! А була б оце поряд моя жіночка, то ганяла б мене по магазинах, мов мокрого кота: купи, принеси, підвези, достав. На накладні нігті та вії грошики дай, за макіяж – заплати, нову сукню – купи, вже не кажучи про парфуми, подарунок під ялинку їй та її матусі».

До вечора вилежувався перед теликом, потім кілька годин сидів у Інтернеті, за цей час йому зателефонували ще кілька самотніх жіночок: давня знайома, колишня колежанка, якась молодичка, яку не зміг пригадати, але усі вони пропонували свою допомогу одинокому чоловікові й натякали на дещо більше. Повагом набрав номер давнього друга:

– Так що там у нас в планах на Новий рік?

…Першого січня Олег прокинувся від аромату свіжозавареної кави, яку незнайома жінка принесла прямо в ліжко. Чоловіка це аж ніяк не збентежило. Вона здалась йому чарівною красунею з казки. На столі стояли пляшка шампанського й цукерки. Перед святом Олег готував те все для примирення із дружиною. Але передумав.  Солодко потягнувся у ліжку. Перший Новий рік без дружини виявився просто фантастичним, життя триває!

Через тиждень Олег помирився з дружиною. І минуло з того часу двадцять років. Але у передноворіччя Олег і зараз згадує ту чарівну ніч свята, яку він провів без дружини. І зітхає. Таке забути не можна. Але і повернути теж.

Людмила Левченко

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.


Дизайн: Lifestar