Чи готові ви зустрічати колядників?

Колядки і щедрівки в українського народу існують дуже давно, ще з дохристиянських часів, коли люди поклонялися багатьом богам. Наші предки-язичники відзначали свято коляди під час зимового сонцестояння. З прийняттям християнства ці давні звичаї змішалися з християнськими віруваннями.

І тепер на Різдво ватаги колядників, як і завше, ходять від хати до хати, співаючи чи декламуючи невеличкі віншувальні вірші чи пісні, присвячені народженню Ісуса Христа. Журналісти «Вісника» поцікавились у переяславців, чи готові вони до зустрічі колядників у власних оселях.

Ольга Одинець, 62 роки, с. Улянівка:

– Ми живемо на околиці села, то до нас колядники рідко доходять. Більше в центрі колядують. Та й дітей у селі небагато, на нашій вулиці – одна дівчинка-школярка. Але ми все одно щороку готуємося: щоб і цукерки, і гроші були. Усіх, хто приходить, приймаємо. І внуки приїжджають до нас на Різдво. Двоє з них дошкільного віку, то їм найцікавіше колядувати і отримувати за це подарунки.

Тетяна Чередніченко, 39 років, місто:

– Моя свекруха живе у приватному будинку, то, буває, жаліється, що колядники не приходять. Мабуть, бояться собаки у дворі. Ми – у багатоповерхівці, то і колядників, і посипальників завжди достатньо. Думаю, приємно не лише нам, що вони приходять, а і самим дітям. Пам’ятаю, як сама колись ходила. Намагалися з подругами вивчити якісь нові цікаві колядки. Це – чудова традиція. У міру можливостей завжди готуємо подарунки для колядників.

Віра Левченко, 73 роки, с. Помоклі:

– Ми живемо на краю села, то до нас ось уже кілька років колядники не зазирають. Ото діти приїдуть на свята та й поколядують у хаті. А взагалі-то приймати колядників завжди готові. Купили для них цукерок, є яблучка, наміняли грошей. В залежності від віку колядника й будемо роздавати подарунки. Пам’ятаю, як років 60 чи, може, й більше тому разом із дівчатами та хлопцями бігала по селу колядувала. Давали нам тоді переважно гроші. Всім по 5 копійок, а як отримувала 20, то була неймовірна радість…

Раїса Голованова, 59 років, місто:

– Моя родина завжди рада колядникам, двері нашого дому завжди для них відкриті. Кілька років тому ми переїхали жити в новий будинок біля Борисівського поля. Це – віддалений мікрорайон, і було особливо приємно минулого Різдва зустрічати колядниць. Дівчата в українських костюмах співали дуже гарно, ми були прямо вражені. Зараз ми вже підготували подарунки для колядників: є цукерки, гроші, гарна випічка. Наша сім’я не дуже багата, але для колядників ніколи нічого не шкодуємо. Бо з ними в хату свято приходить.

Любов Рій, 62 роки, с. Соснова:

– Звичайно ж, готуємося, щоб гроші й цукерки були. Причому уже ж 5 гривень не даси – незручно, треба, щоб хоча б на шоколадку вистачило. Треба щонайменше 20, а то й 50 дати. Більше даю, якщо колядувати прийде хтось з роду. А взагалі традиція відмирає – у нас же не Західна Україна, де люди набагато релігійніші. Тому вже бували роки (я не в центрі живу), коли колядників не бачила. Та й щодо текстів, то вони не про народження Ісуса, а щоб виклянчувати у господаря гроші. Нових немає.

Лілія Гаркуша, 27 років, місто:

– «Божим вісникам» я завжди рада у своїй квартирі, бо вони приносять радість. Колядникам, які стараються і співають від душі, даю по добрій пригорщі солодощів та ще й гривні. А ось тим, які клянчать на шквал: «Руб не важний, дайте долар бумажний», навмисно не даю грошей, а лише – цукерки. Моїй доньці Златі у лютому виповниться три рочки. Зараз вчимо з нею різдвяну пісеньку, яку вона заспіває своїм бабусі і дідусю, до яких збираємося в гості на Різдво.

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.


Дизайн: Lifestar