«Активність, авторитет, небайдужа життєва позиція Валентини Кирієнко нам значно полегшували життя»

31 грудня 2017 року Кирієнко Валентині Іванівні мало б виповнитися 86 років. Ми готувалися привітати її з днем народження, але, на жаль, вона померла 22 жовтня. Вона так прагнула спілкування з людьми – ніколи не забувала про наші дати і завжди з приємністю згадувала, хто її привітав з днем народження та що побажав. Валентина Іванівна любила людей: вміла і підтримати у важку хвилину, і порадіти за щось разом з нами.

Її знали та поважали майже всі містяни. Адже такі особистості залишають яскравий слід у житті. Багато доброго зробила вона і для Переяслава.

Народилася  Валентина Іванівна у місті Славгород Алтайського краю, та доля закинула її до нашого міста. Ось як згадувала вона той час. «У Переяслав ми приїхали 22 червня 1968 р. з чоловіком і двома дітьми (учнями 10-го та 3 класу). Від лісгоспу чоловіку дали житло: півбудинку – кімната та кухонька на вул. Щорса, 64. Пригадую, сусідом у нас був чоботар – він у 5 годин ранку починав стукати по своїх гвіздочках. Працювати я розпочала методистом у районній бібліотеці – відповідала за роботу 12 сільських бібліотек. Через деякий час отримали квартиру в одноповерховому будинку лісгоспу біля Альтицького кладовища. Пригадую, як Петро Бутник час від часу робив у нашій квартирі ремонт стелі, оскільки вона відвалювалася шматками. У 1978 р. родина отримала нинішню трикімнатну квартиру.

До екскурсбюро перейшла у 1973 р. Перейти керувати бюро подорожей та екскурсій мене фактично примусили по партійній лінії. (Пізніше за хорошу роботу від партійного бюро подарували мені іменний годинник з гравіюванням). Я не хотіла кидати роботу, мій колектив, та й рідні просили залишитися на спокійній бібліотечній роботі – залишався час на дім, сім’ю, дітей. А робота в екскурсбюро була неспокійна, клопітлива, на той час абсолютно не організована, робочий день ненормований. Попередній директор екскурсбюро казав, що це безнадійна справа, нічого путнього зробити не вийде. Але мені робота сподобалась, вона відповідала моїй енергійній натурі. Часто мені у вихідні й уночі дзвонили дізнатися чи про час виїзду групи, чи про якісь зміни… У мене були дуже широкі контакти по всій країні. Пригадую випадок: тодішній голова міськради Олександр Васильович Тарасенко попросив, щоб я влаштувала на проживання його дочку, яка поїхала у Крим на лікування, а поселитися не змогла. Не допомогли навіть втручання чиновників з облвиконкому. За налагодженими контактами я організувала їй проживання у той же день. Пізніше Тарасенко на одному із засідань міської ради якось сказав: «Ви дивіться, з Валею не жартуйте! Я кругом звертався: і в область, і вище, а ось Валентина Іванівна, сидячи в кріслі перед телефоном, все організувала!».

Тривалий час (до вересня 1984 р.) Валентина Іванівна очолювала бюро подорожей та екскурсій, контактуючи з туристичними структурами майже всього Радянського Союзу.

Валентина Іванівна була прекрасним організатором. Наше екскурсбюро обслуговувало Лівобережжя Київської області. Працювали як на прийом груп, так і на відправлення. Туристичні поїздки займали час від одного дня до кількох. Особливо був популярним так званий «поїзд вихідного дня» – з ним прибувало до міста близько 10 груп туристів. До нас приїздили з усіх міст України, з Прибалтики, Середньої Азії, Москви… Багато переяславців завдяки Валентині Іванівні познайомилися з історичними та культурними пам’ятками України та інших республік Союзу. (спогади Козій Г.І.).

Валентина Іванівна дуже уважно ставилася до професійної підготовки екскурсоводів. Кілька разів на рік колективу науковців та екскурсоводів нашого заповідника надавали можливість ознайомитися з роботою інших музеїв СРСР та прослухати кращих екскурсоводів. Ми об’їздили майже всі відомі музеї України, побували у Прибалтиці, Молдавії, Білорусії. (спогади Годліної Л.О.).

Валентина Іванівна тісно співпрацювала з науковцями історико-культурного заповідника. При створенні меморіального музею класика єврейської літератури Шолом-Алейхема Валентина Іванівна особисто відшукала у Москві та привезла для експозиції цінні експонати. Передавала твори Шолом-Алейхема до музею і через мене. Була привітною, дуже гостинною: запросила мене до себе почаювати, показала свою бібліотеку, щоб визначитися, які книги відібрати для подарунку заповіднику. (спогади Захарчук Н.О.).

Завдяки Кирієнко В. І. було добудовано експозицію музею-діорами. До відкриття діорами залишалося небагато часу, але коштів на завершення робіт не виділили. Директор заповідника Михайло Іванович Сікорський дуже переживав та поділився безвихіддю з Валентиною Іванівною. Та, вислухавши його, заспокоїла і пообіцяла дістати кошти через керівництво обласної та Української республіканської рад з туризму. Результатом перемовин став відкритий у 1975 році музей-діорама. (спогади Бузян Г.М.).

«Михайло Іванович Сікорський дуже цінував Валентину Іванівну, її ділові якості. Дружелюбність, відданість, сильна натура цієї жінки викликали повагу та прихильність. Після виходу на пенсію вона кілька років працювала у заповіднику вченим секретарем. Була дуже організована, ніколи не сиділа без діла, завжди пропонувала допомогу, бралася за будь-яку роботу. Небайдужа життєва позиція Кирієнко Валентини Іванівни, її активність, авторитет, набутий досвід багатьом з нас полегшували життя». (спогади Мельник В.П.).

«Валентина Іванівна тісно співпрацювала з міськрадою. Вона була як дзвіночок… Енергійна, креативна, завжди мала власну думку, погляди на певну ситуацію. Її хвилювало абсолютно все. Якби таких людей було більше, то не було б застою в жодній справі». (спогади Тесленко О.О.).

Такі ж добрі, щирі слова про Валентину Іванівну Кирієнко може сказати кожен з тих, хто її знав, любив, цінував і з вдячністю пам’ятає.

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.