Апельсини для Володі

Містечкові історії

Дарина не йшла, а бігла до подружки. Прямо із порогу крикнула:

– Подивися, яку мені Володька на Різдво подарував каблучку. Мріяла про солідніший подарунок. Але хай уже буде. Хоча сплю й бачу себе в норковій шубці. Зроби добре діло – натякни при нагоді моєму Володьці. Хай напружиться.

Світлана удала, що не розчула слів приятельки. У її душі «кипіло» й «горіло»: «Щастить цій Дарині, минулого року Володя подарував золотий ланцюжок, влітку – срібні сережки, на день народження – путівку до Єгипту. А тепер шубу подавай цій принцесі», – злилась мовчки.

Спересердя кинула:

— Мабуть, невдовзі покличе він тебе заміж. Бо такі дорогі подарунки роблять чоловіки, що мають серйозні наміри..

Дарина засміялася:

— Аж ніяк це не входить в мої плани. Після штампу у паспорті відразу почнеться: у хаті прибери, їсти навари, город посади, одяг випери. А у мого Володічки у селі ще й дідусь із бабусею є, він їх дуже любить. Доведеться не лише старих доглядати, а ще й господарство порати. Я вже не кажу про те, що він обожнює діточок. Я до цього ще не дозріла. Це буде, може, після тридцяти, він же натякає, що мало не завтра.

Світлана скипіла:

— Хлопець сподівається, що матиме тебе за турботливу та чуйну дружину, плани на майбутнє будує, а ти його за носа водиш та гроші з нього витягуєш.

Дарина образилась і пішла.

Вночі Світлана ніяк не могла заснути, лишень під ранок задрімала. Снився дивний сон: подружка у білій норковій шубці та Володя у новому костюмі із весільною квіткою на лацкані піджака. Прокинулась в холодному поту. «Ні, не бувати цьому, – вирішила про себе. – Володя заслуговує кращої долі».

Вранці Світлана йому подзвонила. Розказала, як кілька днів тому Дарина напилася й чіплялася до її сусіда, як під час поїздки до Єгипту залицялася до офіціанта з готельного ресторану.

– Вона позаочі називає тебе безвідмовним хлопцем-банкоматом. Невже ти не бачиш, що Дарина постійно доїть із тебе гроші й покине, як тільки знайде когось багатшого?

Володька  не відразу зрозумів, про що мова, бо «відклепав» дві нічні зміни підряд на заправці й день на будівництві. А коли до нього дійшло, то розсердився не на Дарину, а на Свєтку.

«Ну чого лізти не у своє діло? Чи їй не однаково? Я ж роблю подарунки не для того, щоб Дарину принадити. Мені це радість приносить», – гнівався в душі.

– Ось така вона, жіноча дружба. Тільки заздрощі та злість, – думав увечері, йдучи до Дарини, Володя. У навушниках співав Вакарчук. А ззаду п’яний водій їхав, не розбираючи дороги…

… В інвалідному візку Володю возить Світлана. Лікар сказав, що невдовзі він почне ходити, але реабілітація буде тривалою. Дарина один раз провідала його в лікарні. Принесла апельсини.

Людмила Левченко

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.