Кобили Квітки – незамінні помічниці у господарстві хоцьківчан Стецьків та Малевичів

Галина Стецьків: “Свою Квітку я дуже люблю”

Нещодавно, будучи у справах у Хоцьках (Переяслав-Хмельницький р-н. Київська обл.), на околиці села зустріла 50-річну Галину Стецьків, яка підводою везла колоди.

“На віз не сідаю, щоб Квітці було легше”

– Ці колоди з тих дерев, які на дороги у лісі поваляв буревій, – пояснює жінка-погонич. – Зараз хлопці розчищають проїжджу частину і дозволяють усім охочим взяти по кілька деревин. Не пропадать же їм! Тепер ці колоди зі своїм Володимиром попиляємо-порубаємо і топитимемо грубу, щоб нашому 4-річному синочку було тепло. Окрім Саші (зараз синок вдома із чоловіком), я маю ще двох дорослих доньок. Оксані – 30 років і вона зі своєю сім’єю живе в Хоцьках, а Наташі – 25. Вона також одружена, живе у Києві і працює медсестрою. Було, як я у свої сорок шість завагітніла і запитала у доньок, що мені робити, то вони наполягли, щоб я народжувала. І я народила їм братика Сашка. А ще у мене є онук Ігор, він ходить у шостий клас Хоцьківської школи. Наразі я – у декретній відпустці. А до цього працювала у буфеті у госпіталі в Циблях.

Ну а в Хоцьки я зі своєю сім’єю переїхала 23 роки тому із Чернівців, після того, як сюди переселився мій дід. Стареньку хатинку придбали на окраїні села неподалік лікарні. Ведемо невеличке господарство (свині, кози, кури, качки) і так живемо потихеньку.

Кобилку ж цю придбали давненько. Зараз Квітці 18 років. Я її дуже жалію. Тож оце, коли дорога веде під гору, на віз не сідаю, аби їй легше було тягти колоди. Останнім часом Квітка чомусь похудала, і мені її ще більше шкода, – сказала наостанок Галина Стецьків.

“Наша конячка і в ліс, і по селу нас возить”

Валентина Малевич: “Конячку купили батьки”

На вулиці Жовтневій у Хоцьках я зустріла 32-річну Валентину Малевич. Вона також їхала підводою і також запряженою кобилою Квіткою.

– Я народилася і виросла у Хоцьках, – каже вона. – А 13 років тому, як вийшла заміж за Сашка із Рівненщини, переїхала до нього. На жаль, стосунки у мене з ним не склалися і чотири місяці тому я повернулася додому зі своїми шістьма дітками. Живемо у старенькому найманому будинку, який опалюємо дровами. Хазяйство ще не завела. Ось прийде весна, куплю курчат. А якщо будуть зайві гроші, то придбаю й поросятко. Нині ж живемо за “дитячі” 860 гривень. Звичайно ж, цих грошей не вистачає навіть на елементарне. Сподіваюся на соціальну допомогу, на отримання якої оформляю документи.

Своїх діток я дуже люблю. Народила їх так багато, бо на Західній Україні не прийнято позбуватися дітей в утробі. Там люди більш віруючі аніж тут. Та й слава Богу, що я народжувала їх стільки, скільки Бог велів. Адже нині я навіть не уявляю свого життя без 13-річної Яночки, 11-річної Галинки, 8-річного Сашка, 7-річного Дмитрика, 3-річної Оксанки та Анюточки, якій один рік і п’ять місяців. З їхнім батьком я розходилася тричі. І лише тепер вирішила розірвати шлюб.

Я дуже вдячна своїм батькам. Вони підтримують мене в усьому. Батько кожного дня діток до школи підвозить підводою. Квітку він купив три роки тому. Вона незамінна помічниця у господарстві. Нею і в ліс по дрова їздимо, і по селу, як куди треба, – сказала пані Валентина.

Олена МАТВІЄНКО

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.


Дизайн: Lifestar