У новій книзі про Андруші буде 450 фотографій

«За нове життя на новому місці!»

Наша газета неодноразово писала про діяльність громадської організації «Старий Дніпро». Основним своїм завданням її організатори бачать максимальне збереження документальних свідчень про життя та побут жителів сіл Переяславщини, які вимушено переселилися у зв’язку зі спорудженням Канівської ГЕС та її водосховища. Така робота триває постійно. В цьому переконався журналіст «Вісника», побувавши нещодавно в гостях в одного з активістів «Старого Дніпра» Миколи Михняка, 71 рік.

Човен-«дуб» в урочищі Кошелі

Наша програма-максимум – ство-рити музей затоплених придніпровських сіл, а також випустити книги про них, – говорить він. – Особисто я збираю матеріали стосовно чотирьох сіл: Андрушів, Підсінного, Трахтемирова та Монастирка. Мій колега Микола Чирков – щодо В’юнища, Козинців, Городища і Комарівки. Нагадаю, що раніше вже були видані іншими авторами книги про ще два затоплені села Переяславщини: Циблі, автор – Михайло Лесик, 2007 р., та Зарубинці, автор – Софія Сорокова, 2015 р. А ось до видання у 2016 р. історико-етнографічного нарису «Село Андруші на Переяславщині» на основі матеріалу, зібраного під час краєзнавчих експедицій в 1950-х роках письменником, літературознавцем, етнологом Дмитром Косариком (з архівів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Рильського НАН України) наша

Клас баяну – філіал міської музшколи. 1963 р.

організація має безпосередній стосунок. Коли ми проводили презентацію цієї книги, пообіцяли – наступна буде теж про Андруші, але її основою стануть свідчення-спогади безпосередньо колишніх жителів цього села. І ось цей історико-краєзнавчий нарис про Андруші фактично готовий – днями я як упорядник видання, так би мовити, поставив останню крапку. Тепер електронний варіант його передамо до Києва нашому землякові – письменнику й видавцю Володимиру Шовкошитньому: він уже з нетерпінням чекає, щоб розпочати друкування книги у своєму видавництві «Український пріоритет». Обіцяє, що вона побачить світ не пізніше середини березня. Книга вийшла досить об’ємною – понад 500 сторінок, містить 450 фотографій.

Підйом прапора у пришкільному піонерському таборі. Фото 1960-х

Запрошує до комп’ютера подивитися світлини, вони різного періоду – від початку ХХ століття до 1970-х років, коли завершилося переселення андрушан. На знімках – найрізноманітніші сюжети: і подієві – весілля, свята, хресний хід, поминки, і види села, і сценки із шкільного життя, і, звичайно ж, – трудові будні селян. А ще – багато фото андрушівських родин. Прошу Миколу Кононовича надати кілька знімків для публікації в газеті. Пропонує вибрати разом. Вибираємо шість штук. Переважно ці «фотки» говорять самі за себе, але деякі з них вважає за потрібне прокоментувати:

Весілля. Виїзд за нареченою. 1964 р.

– Ось фотографія 1963 року юних баяністів. Здавалося б, велике діло – шкільний гурток забезпечили інструментами. Але ж ні! Це діяв філіал переяславської музичної школи, створений за ініціативою голови колгоспу Володимира Легкодуха та за сприяння знаменитого  поета Максима Рильського. В якому селі ще таке було?!

А це ось фото, де старий чоловік стоїть із чаркою горілки, можна було б назвати «Прощання з батьківщиною». На ньому ліворуч – сільський ветлікар Іван Сулима, спиною до нас – дружина голови колгоспу  Рима Легкодух, а головна діюча особа – сільський священик Никонор Козоріз. Він правив у місцевому храмі святого Георгія. Переїздив у Нові Андруші одним з останніх. Ото на фото 1970 р. і зображено, як він покликав добрих знайомих на проводи. Коли підняв чарку, сказав тост: «За нове життя на новому місці». Але на новому місці Никонор Іванович, на жаль, довго не прожив – помер 1972-го. Чи ностальгія, чи те, що без приходу залишився, – хтозна, в чому причина. А Георгієвська церква була перевезена до Переяслава і встановлена на території музею просто неба. Там вона й зараз.

Валерій Шкребтієнко

Сінокіс в Андрушах

 

You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.

Залишити відповідь

Ви повинні увійти для комментування.