Архив рубрики: ‘День за днем’

Ніколи не забуду, як купалася на Водохреща вперше

Сьогодні – Хрещення Господнє. Цього величного свята з особливою радістю я чекаю відтоді, коли почала в цей день купатися. Ось і сьогодні про себе прочитаю «Отче наш», перехрещуся і з піднесеним настроєм зайду в йорданську купіль.
Ніколи не забуду, як купалася на Водохреща вперше. Тоді був великий мороз та ще й сильний вітер. Але це мене не зупинило. Пересилюючи страх та, заспокоюючи себе тим, що від пірнання в крижану воду на Водохреща ще ніхто не захворів і тим більше не вмер, я зайшла в ополонку на лісовому озері, яка після кожного пірнальника тут же вкривалася льодяною плівкою. З тих пір минуло вісім років. За цей час мені вдалося долучити до цієї справи немало своїх друзів. Тепер вони щиро мені дякують за те, що переконала їх у тім, що на Водохреща вода просто неба за будь-якої погоди видається теплою, а тіло після такої купелі парує і пече, ніби жалить кропива.
Тож бажаю й читачам «Вісника» покупатися сьогодні в найближчій від вас водоймі і відчути від цього насолоду.
Христос хрещається! В річці Йордані!

Олена МАТВІЄНКО

Сучасні діти нічого не знають про Різдво

Перша сторінка, п’ятниця, 12 січня

– Щось у мене так спина болить, – дівчинка років восьми звертається до подружки-ровесниці. При цьому тримається за поперек і морщиться від болю. Від чого в дитини може боліти спина? Дослухаюся.

– Це, мабуть, від кулька з цукерками, – припускає мала.

– Що, так багато наколядували? – втручаюся в розмову.

– Більше ніж півкулька, – уявно показує вміст великого пакета.

Маринка і Софійка розповіли мені, що вони подружки і живуть поряд. Колядували на своїй і сусідній вулицях. Двері їм відчиняли не всі.

– Я наколядувала 230 гривень… а Софія – 190, – хвалиться мені Маринка. (більше…)

Святковий салют залишив півсела без світла

Перша сторінка, п’ятниця, 5 січня

Коли на початку січня зустрічаєш когось із знайомих, найактуальніше запитання – як зустрів новий рік? Звичайно ж, я його й задав, здибавши випадково свого далекого родича біля «ЕКО-маркету».

– Гарно зустрів – друзі запросили мене в село, – відповідає Сашко. – Столи ломилися – було і випить, було і закусить. Але здивувало, що в кутку кімнати стояла мисливська рушниця. Питаю: «Хлопці, а навіщо тут ружжо?» – «Побачиш», – відповіли. Виявилося, в цій компанії уже кілька років є традиція – після опівночі гатити в небо з рушниці, щоб усе село знало – Новий рік настав! Ось і ми, як належить, провели старий, Президент по телевізору сказав своє слово, годинник пробив дванадцяту ночі. «Іди стріляй», – кажуть мені. Виходжу у двір, піднімаю догори рушницю. «Ні, ні, не тут, – кричать мені перелякано. – Он туди вийди, на вигін». Чого аж там, питаю. І мені розповіли, що пару років тому ось так же вискочили з хати зробити цей рушничний «салют» і гахонули як належить. Аж тут глядь – у півсела враз світло зникло. Виявляється, стрілець був дуже влучним і перебив на стовпі електрокабель. А де ти знайдеш того електрика, коли перша година ночі, та ще й свято? Довгенько потім хлопцям згадували у селі той «сюрприз». Тож тепер вони обережні.

Валерій Шкребтієнко

“Вісник” змінює формат, але не змінює ставлення до читачів

Перша сторінка, п’ятниця, 29 грудня

Я пам’ятаю про ваше запитання, шановна пані Ірино Дем’яненко. Ми шукаємо на нього відповідь, як виявилось, усе непросто. Але в новому році ми обов’язково знайдемо людину, яка фахово розповість про те, чим ви цікавились. Насправді, це єдине запитання, яке залишилось без відповіді «Вісника» в 2017 році.

Ми з повагою ставимось до своїх читачів, ми працюємо для того, щоб ви знали про події раніш від усіх і щоб ця інформація була якнайповнішою. Дякуємо всім за багаторічну довіру до газети, за те, що з-поміж інших видань ви обираєте «Вісник».

На нашому корпоративі один із перших тостів журналісти підняли за вас, шановні читачі. Бо без вас наша робота втрачає будь-який сенс.

Ми зустрінемось із вами вже в 2018 році. «Вісник» стане тижневиком. Обставини нас змусили змінити формат, але вони нездатні змінити ні нашого ставлення до вас, ні прагнення робити якісний продукт. Побажайте нам успіху.

Галина Карпенко

Новорічні свята витягують з нас найкраще

Перша сторінка, п’ятниця, 22 грудня

У Тараса Прохаська є чудовий текст про містерію Різдва. Про те, що саме в цей час ми відчуваємо найбільше свою людськість і людяність. Саме зараз ми найбільше, найщиріше віддаємо. Почуваємося при цьому щасливішими, ніж коли отримуємо. Саме зараз час, як ніколи в році, вірити в дива, чекати їх і творити. Найлегший і найприємніший шлях до цього – робити, що любиш, і поділитися. Моя колишня колежанка Алла, а зараз успішний кондитер з Києва, пече торти, печиво і відсилає на фронт. Викладачка англійської зі Львова Марта купує найкращі вовняні нитки, і її мама-пенсіонерка плете з них гетри і шапочки. Все це донька виставляє на благодійному аукціоні. Цього року вони заробили 8 тисяч гривень. На ці гроші вона набрала ігор, пазлів, книг і поїхала до дитячого будинку. Моя подружка Наталя – великий комунікатор. У неї дуже багато друзів у Фейсбуці, її захопливі тексти читають, і вона використовує це, щоб збирати гроші на операції онкохворим підліткам. Я розплакалася, прочитавши статтю про хлопчика-сироту, від батька якого через вибух на війні не залишилося нічого, щоб можна було поховати. Малий не розуміє, як це – батька нема. А свята ж ідуть, і всіх діток привітають, а в його дідуся з бабусею яка там пенсія? І тому я просто натисла на кнопку «перерахувати на картку». Новорічно-різдвяні свята витягують з нас найкраще, що в нас є. Хтось, значно багатовимірніший, досконаліший і милосердніший за нас, розпорює нам душу, щоб випустити на волю всі скарби любові. Хтось чи, може, ми самі?

Наталія ПАВЛЕНКО

І коли він говорив щиро?

Перша сторінка, вівторок, 19 грудня

Якось після снігопаду підвозив знайомого до роботи. Поки їхали, говорили про те, се… І ось на дорозі побачили велосипедиста. Він неспішно крутив педалі, об’їжджаючи мало не по зустрічній смузі руху слизькі місця на дорозі.

– Ну бачить же, яка погода, чого його пертися велосипедом! Невже не розуміє, що створює аварійну ситуацію! Якщо не хочеш іти пішки, сідай на автобус, останнім часом вони ходять за розкладом, – висловлює свої міркування пасажир. На знак згоди мовчки хитаю головою.

Через кілька днів, їдучи у справах на авто, бачу перед собою велосипедиста. Придивився – сусід, якого нещодавно підвозив і який так кляв зимових велосипедистів. Обігнавши його, зупиняюсь. Звертаюся до нього його ж словами: (більше…)

Навіть із суми відшкодування взяли податок

Колись на недільному базарі в мене вкрали гаманець. Було гидке відчуття, картала себе за неуважність, хоча не могла й збагнути, коли і як це сталося. Потім з’ясувалося, що орудувала група заїжджих «щипачів». Моє сумління трохи вгамувалося – не одна я така!
Тижнів зо два не працював домашній стаціонарний телефон. Не вперше, але на цей раз вдалося зафіксувати цей факт у диспетчера колл-центру. Коли отримала рахунок за послуги, побачила, що місячну абонплату зменшили. Сума мізерна, трохи більше 5 гривень, але ж досягнута справедливість. Та коли взялася вивчати додатки до рахунку, стало неприємно. Так само, як ото колись на базарі.
Я погано розуміюся в бухгалтерії. Проте на просту логіку не скаржуся і все ж не втямлю такої «схеми»! У мене легальна зарплата, і з неї утримані вже всі податки. З того, що отримала на руки, плачу послуги. Проте суму відшкодування, ті самі п’ять гривень з абонплати, іще раз оподаткували! Така норма державної фіскальної служби. Там вважають, що таким чином я отримала «дохід»!
… «Щипачі» на базарі раз пройшлися, і слід їх прохолонув. А з ДФС України мені ще жити ого-го скільки. І буде так само гидко, коли вони кожного разу з моєї маленької кишеньки «тиритимуть». І цього разу аж ніяк не тішить, що я така не одна.

Валентина БАТРАК

Сніг став справжнім подарунком

Перша сторінка, вівторок, 12 грудня

Не виходила три дні надвір і ось сьогодні вже не могла бути в стінах.

– Вау, сніг, – сказала комусь у телефон, щойно відчинивши двері під’їзду. Його було так тоненько насипано, як пилючки на скляній поличці. Але ж є. І проти вчорашнього і позавчорашнього і поза-поза дощу це – ого.

Зайшла в магазин, а там – клементинки. Насипала їх у пакет, а тоді застромила туди носа і нюхала-нюхала-нюхала, і новорічне щось вже почало шкрябатися всередині. Вийшла і застигла на сходах: із-рогу виривалися цілі сніжні буранчики. Один за одним. І проти світла ліхтарів… ааа.. ну ви знаєте. А сніг усе посилювався, закручував цілі віхоли, набирав значимості, сніжинки злипалися у клапті і стали пролазити всюди: за комір, під шапку, сліпили очі, осідали на колінах круглими латочками. А я йшла і раденько сміялася. Коли геть нічого не бачила, казала: «Сніг, ти що?» (більше…)

Свічки з храму врятували від пограбування

Перша сторінка, п’ятниця, 8 грудня

Не так давно в однієї знайомої переяславки стався дуже прикрий випадок. Її будинок пограбували. Коли повернулася додому, в розпачі побачила у завжди прибраних, впорядкованих кімнатах повний хаос. У пошуках цінних речей злочинці все перевернули, порозкидали, багато забрали або ж пошкодили. Проте, коли згодом шок від побаченого трохи минув і вона почала наводити порядок, звернула увагу, що одну з тумбочок, що була на видному місці, злочинці навіть не відкрили.

Що вберегло цю тумбочку? Відповідь жінці спала на думку одразу ж і однозначна. В ній, крім багатьох коштовних речей, була і пачка свічок. Не звичайних. Минулого літа їй випало побувати у Єрусалимі. Там у храмі Гроба Господнього вона і придбала ці свічки. І ось Бог вберіг місце, де вони лежали, від пограбування. А як ще інакше пояснити це?

Леонід МІЛЮТІН

Чи збудуємо Європу в Україні?

Кілька днів тому переходжу Шкільну біля заїзду до складів «ЕКО-маркету», на ній молодий чоловік у спецформі спеціальною пилкою старанно випилює смугу в асфальті – комунальникам потрібно дістатися до труб у землі. Через кілька годин бачу, що випиляні прямокутники вже зняті і акуратно складені поруч. «Які молодці, який порядок, не зруйнували, бач, – прямо Європа, – думаю я. – Це ж потім ці асфальтні «млинці» покладуть там, де були, і знову можна буде їздити». Якби ж то! Після того, як землю розкопали і ремонтники замінили труби, сподівання на цивілізованість ще зберігалися. Але вони відразу ж зникли, коли побачив, яким способом засипали траншеї: згорнули все гамузом — і землю, і знятий асфальт! За нинішньої погоди тепер там два пейзажі – або калюжа, або просто багнюка. Очевидно, до весни.
Нині прийнято багато говорити про європейський вибір України, про європейські стандарти і цінності, зрештою, як у Європі добре жити і гарно все облаштовано.
…Дивлюся, як долають нині цей проїзд легковики-іномарки, чіпляючи днищем краї ями, і пробую вгадати, що думають у цей момент їхні власники. Мріють про Європу тут? Вибачте, поки що не виходить.

Валерій Шкребтієнко

 


Хліб не пропаде ніколи

Перша сторінка, п’ятниця, 1 грудня

Біля автостанції жінка похилого віку придбала біляш і щойно сіла на лавку біля платформи, як підбігло три песики і сіли перед нею. Бабця, не скуштувавши того біляша і разок, розірвала його на шматки і згодувала собакам. Ті ж, проковтнувши дарунок за лічені секунди, знову почали вдавати із себе нещасних. «Сама голодна, але вас, хороші собачатка, нагодую», – мовила бабуся, дістаючи із сумки булку, яку тут же розламала на три частини і кинула їм. Проте цього разу собаки випрошений харч лише понюхали і побігли геть.

– Ото такі вони голодні, що білий хліб не хочуть їсти, – промовила жінка, що сиділа поруч.

– То хіба це погано, що безпритульних тварин підгодовують небайдужі люди? – відказала їй бабця. (більше…)

Думали, що більше ніколи не зустрінемося. А тут…

Перша сторінка, вівторок, 28 листопада

Коли їжджу на роботу попутками, великих вантажних машин не зупиняю. По-перше, довго трястися в таких до Переяслава, по-друге, їздять вони явно здалеку і лише у справах – навіщо зайвий раз турбувати? Але близько трьох місяців тому така «фура» зупинилася біля мене сама. Водій виявився доволі балакучим. Їхав аж із Слов’янська, тому вже добряче засумував за людською компанією. Розповідав, у яких містах України побував, куди хотів би повернутися знову. Згодом почали розмовляти й на більш особисті теми. Зрештою, чому б не виговоритися, якщо ми навряд ще колись зустрінемось? Я допоміг Дмитру знайти потрібне йому місце в Переяславі, і ми попрощалися, побажавши один одному успіхів.

Уявіть собі, як я здивувався, коли нещодавно на тому самому місці, приблизно в той же час біля мене знову зупинився автомобіль, яким кермував Дмитро. Проговорили всю дорогу, наче давні друзі. Він переживав, щоб у новорічну ніч його нікуди не відправили по роботі, бо хоче відзначити свято разом зі своєю дівчиною. Сподіваюся, що все буде так, як він запланував. Та, думаю, Дмитро й сам мені пізніше про це розповість. Цього разу ми прощалися так:

– До нових зустрічей!

– Ще неодмінно побачимося.

Віталій Усик

“А може, я зустріла ангела?”

Перша сторінка, п’ятниця, 24 листопада

Перед будь-якою поїздкою я обов’язково молюся. Прошу в Бога захисту, влаштування і щоб на моєму шляху траплялися хороші люди.

Востаннє мені випало подорожувати Чернівцями. У день від’їзду з цього міста викликати таксі не змогла. До зупинки громадського транспорту йти хвилин десять. Та найгірше не відстань, а сумка: обтяжена сувенірами, вона стала заважкою для мене. Пройшла не більше ста метрів, як мені запропонував допомогу хлопчина. У нього було настільки миле обличчя, що я з легкістю довірила йому сумку. Мій супутник поїхав зі мною на вокзал, провів до потягу і навіть заніс сумку у вагон. Дорогою розповів, що навчається на першому курсі в Чернівецькому національному університеті, сам з Івано-Франківщини. Хотілося віддячити, але гроші б зіпсували чистоту вчинку, протягнула цукерки. (більше…)

Послуга-халепа від банку

Перша сторінка, вівторок, 21 листопада

Моя знайома уже давно користується карткою для отримання заробітної плати в Ощадбанку. Була задоволена, але кілька днів тому їй на телефон прийшло СМС-повідомлення, що банк без її згоди надає їй кредит в сумі кілька тисяч гривень, який буде нараховуватись також на цю карточку. Жінка була б і не проти отримати кредит від Ощадбанку, але це мала б бути окрема карточка:

– Розумієте, може так статись, що я особисто не зможу зняти із картки гроші, захворію, кудись поїду, а людина, якій я доручу це зробити, не знатиме про кредити і зніме всі, а на наступний місяць замість грошей отримаю мінус ці дві тисячі на погашення кредиту… (більше…)

Ми не знаємо наших читачів, бо їх щонайменше – десять тисяч

Перша сторінка, п’ятниця, 17 листопада

«Ми не знаємо наших читачів», – сказала моя колега Валя Батрак, побачивши величезний кущ хризантем, який стояв у відрі в конференц-залі нашого офісу.

Його подарувала наша читачка. Вона привезла це диво на велосипеді, насилу винесла на другий поверх. «Це вам – королева осені». Невідомо, як читачку звуть і скільки їй років. Ця жінка сказала, що читає «Вісник» довгий час і вважає його найкращою газетою. «У Переяславі», – закінчила я її речення. «Не тільки», – відповіла читачка і пішла. (більше…)

Урни хоч став, хоч не став…

Перша сторінка, вівторок, 14 листопада

У вихідні гуляла з онуком в спальному районі на столичній Оболоні, там є невелике озеро з пляжем і зоною відпочинку. Комунальники її недавно оновили і впорядкували: доріжки з бруківки, ліхтарі, лавки, навіть клумби замульчовані кольоровою тріскою. Щойно посаджені чималі ялинки, клени. Побачила три дитячих майданчики і один з масивними турніками – для воркаутерів (дворових гімнастів). (більше…)

Пам’ятника немає – квіти несуть

7 листопада у Переяславі обідньої пори з’явилися червоні гвоздики біля постаменту, на якому колись стояв пам’ятник Леніну. Демонтували його в центральній частині міста ще у 2014 році, у період найактівнішої фази так званого ленінопаду. А от постамент заввишки до трьох метрів залишився.
Не раз піднімалося питання про знесення і цієї споруди, оскільки від неї можуть відпадати гранітні плити, що є небезпечно. Та поки що вона стоїть. Інколи біля неї з’являються квіти, бо, хоч Компартію давно і заборонили, деякі прихильники «ідеї» ще залишилися. Очевидно, таким чином вони вшанували 100-ліття Жовтневої революції, яку тепер здебільшого називають просто «переворотом». Її річниця відзначалася саме на цьому тижні, і, мабуть, мало хто і згадав, крім кількох пенсіонерів. А колись же здавалося, що… назавжди.

Леонід МІЛЮТІН

У Діда Павла завжди людей повна хата була

Помер дід Павло. Років з двадцять тому пішла в кращий світ його баба Настя, а тепер – і він. Жив одинаком (єдиний син давно десь завіявся у світах), але не самітником. У нього в хаті постійно були люди. Дід Павло був дуже майстровитим, тож завжди хтось із сусідів чи сусідок прохав то велосипед підремонтувати, то сапу наточити, то взуття підшити. Все, за що б не брався, робив до толку. І городу давав лад, і півника з курочкою, яких тримав, як казав, «щоб веселіше було», тримав-годував. А ще до діда люди йшли, щоб балакати. Він міг поговорити на будь-яку тему, при цьому ніколи нікого не образивши.
І ось його немає. Здається, мав би спорожніти, прийти в запустіння його двір. Та ні. Сусідка ходить – випускає півника з курочкою, годує. «Хай живуть, хай ходять двором, ніби тут усе без змін. Ніби дід Павло просто десь відійшов. Бо на порожній двір дуже боляче було б дивитися», – каже.

Валерій Шкребтієнко

Не сумуйте восени – пробуйте щось нове

Перша сторінка, п’ятниця, 3 листопада

Близько двох місяців тому натрапив в Інтернеті на статтю «Настала осінь: що треба встигнути до зими». У ній для виконання пропонувалися завдання, які мали допомогти розвеселитися в цю похмуру пору року. Я вирішив спробувати пройти цей такий собі квест. І не тому, що він мене дуже зацікавив, просто принцип такий маю: якщо не спробую, то як дізнаюся, чи це й справді класно? (більше…)

Ніч, проведену на вокзалі, згадують як веселу подорож

Перша сторінка, вівторок, 31 жовтня

Потяг «Чернівці – Київ». У купе зі мною їдуть три студентки столичного вишу, які навчаються на економістів. Увесь вечір обговорюємо найкрасивіші місця Чернівців, інтер’єри кафешок, страви, ціни – все, що запам’яталося з подорожі. (більше…)

Не забувайте ключики

Перша сторінка, п’ятниця, 27 жовтня

Знайома на касі в «ЕКО-маркеті» виклала із кошика для покупок усе, що збиралася купити. А про ключик від камери схову просто забула, він так у кошику й лишився. Розрахувалась і пішла на вихід. І лише через години дві-три вона згадала, що в магазині залишила свій пакет із цінними речами. За лічені хвилини прибігла назад, але кошика із ключем на тому місці, де вона його полишила, вже не було. Ще більше засмутившись, про свою біду повідала начальнику охорони. (більше…)

Чиновникам байдуже на перекривання доріг протестувальниками

Перша сторінка, вівторок, 24 жовтня

Перша сторінка, вівторок, 24 жовтня

Минулого тижня в нашому районі двічі перекривали дороги державного значення. Кожного разу протестувальники висловлювали різні вимоги. З ними можна погоджуватись чи ні, справа не в цьому. (більше…)

Віртуальні гроші намагаються продати як реальні

Перша сторінка, п'ятниця, 20 жовтня

Перша сторінка, п’ятниця, 20 жовтня

Про електронні гроші «Bitcoin» чи, як скорочено зазначають, BTC знав давно. Проте кілька днів тому із Інтернету довідався, що у кількох країнах уже з’явилися «Bitcoin»-кидали. Вони продають монети, на яких зображений біткоінівський значок, довірливим громадянам, розповідаючи, що ця криптовалюта постійно дорожчає, і за кілька місяців за неї можна буде виручити вдвічі більшу суму. (більше…)

Хочу усвідомлювати, що живу в цивілізованому суспільстві

untitledУ побуті люблю користуватися послугами, які економлять мій час і гроші. Комунальні рахунки оплачую з картки через термінали, мобільний зв’язок – через Інтернет. Так виходить без комісійного збору. (більше…)

Повітряний змій – засіб зв’язку

Перша сторінка, вівторок, 10 жовтня

Перша сторінка, вівторок, 10 жовтня

Цього літа знайома у службових справах опинилася у віддаленому селі на Миколаївщині. Людей там живе зовсім мало та й то одні пенсіонери. А оскільки їй довелося затриматися, вирішила потоваришувати з єдиною в селі молодою жінкою Ренатою. Та приїхала сюди на літо з дванадцятирічним сином і виглядала цілком сучасно. Проте невдовзі дещо у поведінці Ренати здалося підозрілим і знайома почала її остерігатися. (більше…)

Купував мед і продавав як еко-продукт значно дорожче

Перша сторінка, п'ятниця, 6 жовтня

Перша сторінка, п’ятниця, 6 жовтня

Як і кожен пасічник, мій добрий знайомий Славік, окрім турботи про свої бджолосім’ї, має ще один клопіт – зі збутом меду: як-не-як потрібно за сезон десь подіти (та ще й з вигодою) в середньому чотири бідони меду. Добре, що допомагають і родичі, і сусіди – всі беруть, всім треба. Хтось одну-дві трилітровки, а хтось і більше візьме. Та особливо активним є сусід Антон – той кожного місяця по 10-12 літрів купує. Настільки це зацікавило Славіка, що одного разу таки змусив Антона зізнатися, куди діває стільки меду. Нехотя той розповів: (більше…)

“Зрозуміли: не купимо у викладача книгу, то залік отримати буде проблематично”

Перша сторінка, вівторок, 3 жовтня

Перша сторінка, вівторок, 3 жовтня

Знайомий, який цього року вступив до університету, розповів:

– Приходимо на першу пару. Викладач, щойно привітавшись, каже, що у нього недавно вийшла нова книга. Запитує, хто з присутніх хотів би її придбати. Руки підняли три людини. Побачивши таке, викладач як розкричиться: «Та вам взагалі не шкода моїх сил, недоспаних ночей. Скільки нервів я віддав цій книзі!» І в такому дусі виховував нас півпари. Звичайно, нам байдуже до його книги, але опісля його промови зрозуміли: не придбаємо її, то залік отримати буде проблематично. «То, може, ще з’явилися охочі?» – запитав зрештою. Тепер підняли руки всі в аудиторії. (більше…)

Заради золотого телефона можна і в нечистотах покопирсатися

Перша сторінка, п'ятниця, 29 вересня

Перша сторінка, п’ятниця, 29 вересня

Нещодавно моя знайома рятувала свій мобільний телефон, який ненароком випав із кишені в унітаз. Зразу ж вийняла й просушила батарею та сім-карту, а корпус телефону протримала добу в рисі, який, знала, гарно вбирає вологу. І гаджет вижив. Працює не гірше, ніж до цього. (більше…)