Архив рубрики: ‘Містечкові історії’

А ви заздріть, дівчатка…

Містечкові історії

Містечкові історії

Щотижневі посиденьки Ольги та Марії завжди проходили у їхньої давньої подружки Валентини. У неї був свій будиночок, а біля нього квітник із альтанкою, де дівчатка (так себе називали гості) могли і почаювати, й поговорити про своє, жіноче. І хоча «дівчаткам» було вже далеко за тридцять й кожна мала сім’ю та чималенький життєвий досвід за плечима, але спілкувалися, немов були зовсім юними, називаючи одна одну ніжними іменами, пригадуючи перші побачення та жалкуючи за молодістю, яка так швидко минула. (більше…)

Логопед мимоволі

Містечкові історії

Містечкові історії

У плацкартному вагоні потягу разом з мамою їхав хлопчик чотирьох років.

Як тільки поїзд рушив, хлопчик дістав свою улюблену іграшку – колісний трактор. Він їздив ним по столу, сидінню і навіть по стінах вагону і, як належить справжньому трактористу, імітував звук працюючого двигуна. Правда, у нього цей звук виходив не дуже, звучало як «дрл-л-л-л-л» – хлопчик ще не вмів як слід вимовляти «р». (більше…)

Уроки ощадливості

Містечкові історії

Містечкові історії

Сашко незадоволено відсунув від себе миску із вівсяною кашею:

– Знову дієтичний харч на сніданок? На такому раціоні незабаром випадатиму із штанів, а перед очима літатимуть метелики. Де борщ та каша з м’ясом? Перед одруженням обіцяла балувати мене пиріжечками та вареничками. (більше…)

Ньютону і не снилося

Містечкові історії

Містечкові історії

Яблука, як відомо, існують для того, щоб їх, звичайно ж, їсти, а ще… щоб з їхньою допомогою робити великі наукові відкриття.

Перше таке відкриття було зроблено Ісааком Ньютоном вже досить давно, коли він, зайшовши у чийсь садок, недалекоглядно(?) став під яблунею і, як це нерідко з ним траплялось, про щось замислився… (більше…)

Найкращий друг

Андрій запримітив Лесю, лиш зайшов до «Еко-маркету». Та й не можна було не побачити струнку, модно одягнену дівчину, яку проводжали довгими поглядами всі молоді чоловіки та хлопці. Підійшов ближче, заглянув у корзинку:

– Господинонько моя, овочів набрала. Мабуть, сьогодні знову приготуєш свій фірмовий грецький салат. А я візьму щось на десерт, пішли до вин, куплю те, на яке ткнеш пальцем.

Помітивши, що дівчина якось знітилась та притихла, бадьоро вигукнув:

– Вчора отримав аванс, шеф ще й надбавку дав за понаднормову роботу, гуляємо!

Леся надула губи:

– Ні, сьогодні тобі аж ніяк не можна показуватися у мене вдома! Тут така ситуація… розумієш…

Кілька хвилин м’ялася, не дивлячись Андрієві у вічі, й лише потім випалила одним духом:

– Незабаром заміж виходжу, сьогодні приходить мій наречений Едуард із батьками. Буде просити моєї руки.

На юнака неначе хтось вилив пару відер крижаної води:

– Заміж? А я? Про мене ти подумала?

Дівчина знизала плечима:

– Ти – найкращий друг. Я вдячна тобі за сім років дружби.

– Друг? І ти усе, що було поміж нами, називаєш дружбою?

Леся почервоніла, пригадавши кілька пікантних епізодів, про які було трохи соромно згадувати, додала пошепки:

– Чого горлаєш на весь магазин? Сам на випускному підливав мені вина, а потім шампанського! До речі, наступного дня запевняв, ще й клявся, що нічого такого поміж нами не було! Чи було? Та й цілував ти мене лише в щічку, коли вітав із святами та іменинами.

Андрій закричав вже голосніше:

– Друг! То виходить, що я для тебе просто друг? Де ти бачила друга, який садить, сапає та вибирає картоплю на чужому городі, вибиває килимки та миє підлогу в чужому домі? А скільки разів я поповнював тобі телефон та давав гроші в «борг»? Навіть не уявляєш, яка набігла сума за усі ці роки!

Дівчина відповіла пошепки:

– Поверну із весільних грошей! Ти краще пригадай, чи хоча б раз похвалив мене за вдало підібране вбрання, чи хоча б раз намагався обійняти чи поцілувати!

Андрій витріщився на дівку, мов баран на нові ворота:

– Не було дня, щоб не натякала, що ти чесна дівчина й до весілля ніяких інтимів. Не намагався приставати, бо боявся, що сприймеш мене за любителя легких пригод.

– А ти хотів, щоб я при першій зустрічі стрибнула до тебе у ліжко чи почала натякати на заміжжя? Говорила, а насправді лише й чекала, щоб пригорнув та запросив додому, коли батьків не було в хаті.

Прямо посеред торгового залу хлопець гепнувся коліньми на підлогу, схопивши дівчину за руку:

– Для чого тобі якийсь Едуард, коли ми із тобою знаємо один одного аж сім років! Навряд чи він буде тебе так кохати, як я. Будь мені за дружину!

Почувши з вуст Лесі «так», мерщій кинувся до банкомата знімати гроші на обручки, дівчину весь час тримав за руку, бо боявся, що передумає. Леся таємниче посміхалася. «Спасибі, неіснуючий Едуарде, бо завдяки тобі нарешті стану дружиною Андрія», – дякувала подумки.

Людмила Левченко

Літня симфонія (етюд)

   Розжарений червоний диск сонця стоїть над головою непорушно, як вартовий. Літня спека розкриває гарячі обійми до всього живого, а воно, шукаючи порятунку, біжить у затінок. Та де ти його знайдеш пообіді…

Величезний стіг сіна височіє і кидає таку бажану тінь. А скошена трава пахне ромашкою, м’ятою, деревієм і ще чимось невідомим, але таким солодким. І дихаєш цим ароматом на повні груди і не можеш надихатись ним, як той спраглий подорожній, що не може втамувати жадобу, діставшись до джерельної води. І згадується та дитяча мрія – забратися на самісінький верх копиці сіна. І байдуже, що буде сварити баба Наталка. Зате звідти зверху відкривається весь луг, як на долоні. Краса неймовірна, особливо там, на лінії горизонту, де зустрічаються небо і земля, блакить і бірюза. Та лемент бабці стає таким гучним, що ми хапаємо велосипеди і мчимо геть, залишаючи позаду і стіжок, і весь луг. Ховаємося у прибережному верболозі.

Притискаючи пальцем вуста, даю знак мовчати, не шуміти. Сидимо у засідці півгодинки, і ось нарешті на чисту місцинку, вільну від ряски, випливає качине сімейство: стара качка прислухається, а маленькі пухнасті клубочки (донька порахувала – шість) демонструють майстерність з плавання та пірнання.

– Такі кумедні, – не стримує свого захоплення моя дитина. Затамувавши подих, далі спостерігаємо за птахами.

А лугове розмаїття тішить нас літньою симфонією звуків: дзюрчання цикадок, пісня перепілки, глухий джмелиний шепіт переплітаються з акордами течії прохолодного Трубежу. Біжимо до річки наввипередки. А потім, змивши полуденну спеку, йдемо ласувати смачними шовковицями. Фіолетові губи і руки не поспішають відмиватися. І вже увечері втоплені, але щасливі повертаємось додому. Синок засинає швидко, донька ж перепитує:

– Мамо, а завтра поїдемо на соняшникове поле – подивитися, як сонечко вітається із своїми земними братами?

І отримавши мою згоду, посміхаючись, додає:

– Як це класно, що є літо!

 

Юлія Надточій

 

Інф. прес-служби РДА

Різноцвітик

Містечкові історії

Містечкові історії

До неможливості галасливе стадо гусей – чи й не півсотні! – чинно похитуючи гордо піднятими головами, переходило дорогу. Попереду йшов найпомітніший – статечний гусак, що і розмірами, і кольорами відрізнявся від усього стада. Будучи найбільшим, він був і найкращим, бо в пір’ї мав кілька відтінків: крім традиційних чорного та білого, тут були темно- та світло-сірий, брунатний, рудий, темно-синій, синювато-блакитний та ще і зеленавий. Недарма ж дев’ятирічний пастушок прозвав його Різноцвітиком. (більше…)

Рожевий плащ

Містечкові історії

Містечкові історії

Микола стояв у черзі за гамбургером, мріяв, як сяде у скверику, пообідає, вип’є кави. А потім подзвонить своїй дівчині. При згадці про Оксану аж просвітлів:

– Красуня, роботяща, розумниця! Зараз почую її ніжний голос. (більше…)

Акацієвий мед

Містечкові історії

Містечкові історії

Цього літа акація рясно квітувала, величезні кетяги звисали білими клубками донизу, нагинаючи гілки. Погода стояла сонячна. «Бджола гарний взяток візьме», – радів Данилович, по-господарськи оглядаючи зо два десятки вуликів. Та раптом гострий біль у попереку пригнув старого чи не до землі. (більше…)

Казка про білого бичка

Містечкові історії

Містечкові історії

«Василю! Васильку!» – хтось гукав його, а він все біг, не озираючись, через якісь хащі. Навкруги було темно, кущі смикали за рукави й колоші штанів. «Та, Василю, чи ти не чуєш?» Жіночий крик, розпачливий, наче аж крізь сльози, нарешті розбудив його. В хаті було ще темно, він встав із дивана, відсунув штору, побачив, що надворі розвидняється. А хто ж це так ґвалтується? Хто розбудив його в таку рань? (більше…)

Подружки пожартували

Містечкові історії

Містечкові історії

Наталка та Тетяна дружили ще зі школи. Нещодавно «дівчатка» по черзі відсвяткували той вік, коли жіночка стає ягідкою. Ті, хто знали обох молодичок із самого дитинства, дивувалися, що доля звела таких різних людей: Наталка – вайлувата, корислива та лайлива, Тетяна – роботяща, щира та доброзичлива. Хто б там що не гадав, а вони ні разу не посварилися, ні разу не глянули одна на одну скоса. Разом хрестили дітей, разом відбували їхні весілля. (більше…)

Східний танець

Містечкові історії

Містечкові історії

До дня народження свого чоловіка Ірина готувалася заздалегідь: замовила кафе, вибрала меню, зустрілася з тамадою. Саме він і спантеличив Іру запитанням про подарунок Славкові.

Ірина майже годину сиділа з планшетом у руках, але інтернет нічим не допоміг. Це при тому, що пропозицій було безліч: від примітивного іменного брелока до супердорогих подарункових сертифікатів. Відсунувши планшет, звернулась до доньки: (більше…)

Жіночі неприємності

Містечкові історії

Містечкові історії

Леся нервово походжала супермаркетом, щось кидала до кошика, однак думки були зовсім не про те, що готуватиме сьогодні на кухні… У голівці визрівав план помсти невірному чоловікові, який сьогодні прилемзав під самісінький ранок п’янющий, мов чіп, а коли задрімав, то крізь сон зізнавався у коханні якійсь Надюшці! (більше…)

У кого вона вдалася?

Містечкові історії

Містечкові історії

– Її поведінка вийшла за будь-які рамки, – скаржилась Олена на свою доньку-десятикласницю Женю. – Мамо, я не розумію, в кого вона така вдалася. Вчора викликав мене до себе директор, розповів про її витівки. То я від сорому мало не згоріла на місці. От, приміром, Женька зірвала урок математики. Це ж цариця наук! Як можна? (більше…)

Романтична вечеря

Містечкові історії

Містечкові історії

Ольга клопоталася на кухні, готуючи для чоловіка вечерю. Кілька разів перетерла тарілку, чашку та ложку, нервувала:

– Як сватався, то був ніжним та ласкавим, а лишень почали разом жити, то перетворився на зануду. Влаштовує сварки через те, що на дзеркалі масна пляма, може вилити у раковину суп лише тому, що налила страву не в його улюблену миску. (більше…)

Острівець любові

Містечкові історії

Містечкові історії

На порозі квартири Галю зустрів спанієль Беркут, він тримав повідець у зубах, махав куцим хвостом і запрошував прогулятись. Кіт, голубий британець, сидів біля порожньої миски і жалібно нявчав. Поставивши сумки, Галя рушила до кухні: брудний посуд нагадував Пізанську вежу, на столі не було і сантиметра вільного місця, на підлозі – сміття. Зайшла в кімнату до дівчат. Доньки були зайняті звичною для підлітків справою: одна сиділа за комп’ютером, клацала клавішами, ніби секретарка-стенографістка, інша – щось захоплено роздивлялась у планшеті. На привітання матері лише кивнули головами, не відриваючись від гаджетів. Чоловіка вдома не було, поїхав з друзями на дачу. Треба було їй в обід з роботи відпрошуватись, щоб таке вдома застати… (більше…)

Пасхальний сюрприз

Містечкові історії

Містечкові історії

Тетяна із самого раночку пекла та смажила, ділилася із чоловіком планами:

– Вирішила своїм кумасям зробити пасхальний сюрприз, та такий, щоб кілька днів не мали спокою.

– Що це ти надумала? – здивувався чоловік. (більше…)

Чотирнадцять років

Містечкові історії

Містечкові історії

Все почалося рік тому. Вона купила новий автомобіль для своєї фірми. І найняла на роботу хлопця. Прийшов за об’явою, без усяких знайомств. Всі неодружені дівчата накинули оком на Євгена: гарний холостяк. Та увагу він приділяв лише Вероніці Ігорівні. Завжди віджартовувався, що начальство шанувати треба: скільки разів поклонишся, у скільки ж разів і премія зросте. Жінці було приємно, що такий красень в усьому їй догоджає. Минуло не так багато часу, як всі, навіть, прибиральниця баба Ніна заговорили про службовий роман директорки з водієм. А вони своїх стосунків і не приховували. Та хіба сховаєш щасливі очі закоханої жінки? (більше…)

Смітник під двором

Містечкові історії

Містечкові історії

Раїса не ходила, а літала  двором:

– Тепер буде свій город, клумба для квітів, насадимо фруктових дерев, поставимо шашличницю!

Чоловік потирав руки:

– Аж не віриться, що назавжди розпрощалися із «шпаківнею» (йшлося про трикімнатну квартиру на дев’ятому поверсі). Спатимемо сьогодні, немов у Христа за пазухою. Ніхто не потривожить вранішнього сну, бо я й досі здригаюся, коли пригадаю, як сусід денно й нощно дрелив у своїй квартирі під час безкінечних ремонтів. (більше…)

Таксист-філософ

Містечкові історії

Містечкові історії

Машину довелось чекати 15 хвилин, але очікування були винагороджені. Двері «Ланоса» відчинив водій:

– Сідайте, куди їдемо? – ввічливо запитав.

Леся назвала адресу, вона поспішала, ранковий дощ переінакшив усі плани. (більше…)

Батьківські збори

Містечкові історії

Містечкові історії

Вікторія Миколаївна кілька днів готувалася до батьківських зборів. Звела загальну статистику успішності, підготувала список виховних заходів, виписала на окремі листочки оцінки кожної дитини та склала список учнів, які не зовсім відповідально ставляться до навчання. (більше…)

Важкі заробітки

Марина їхала у маршрутці, жадібно розглядаючи через спітніле вікно сонне місто:
– П’ять років на заробітках, а здається, минула ціла вічність! Ось цього магазинчика тоді тут ще не було, а на цій клумбі вона із подружками саджала чорнобривці та левині ротики. А на отій лавці біля вокзалу зустрічалася із Сашком. Як швидко промайнув час!
Вийшла на зупинці й здригнулася, побачивши на стовпі клапоть паперу, де пропонували роботу за кордоном. Пригадала задушливу кімнату, схожу на барак, підлогу, застелену солом’яними матрацами та драними ковдрами, як обливаючись сльозами, писала СМС-ки додому, що у неї все добре. Але кожну ніч картала себе за те, що у гонитві за грошима покинула рідних. Підбігла до чоловіка та донечок, примусила себе усміхнутися:
– Мої любі, кохані, мамуся повернулася, привезла гроші та подарунки!
Вдома дівчатка приміряла сукенки та кофтинки, чоловік, перерахувавши гроші, пригорнув дружину:
– Нікуди більше не відпущу тебе, схудла, трішки змарніла, але така ж красуня, як і була. Відпочинь з дороги, завтра буде повна хата людей! Друзям не терпиться почути, як тобі там жилося та працювалося.
Притулила голову до подушки, задрімала. Снилося, що збирає полуницю, повзає згорблена на колінах серед кущів. Ломить спину, зводить суглоби, на мить вона розгинається й знову продовжує свій тяжкий труд, бо треба виконати норму, не гуляти ж сюди їхала! Розтулила очі:
– Господи, це сон, лише сон!
Вранці перед люстерком чепурилася. Підвела очі, нафарбувала губи, склала волосся в зачіску.
– Ледве впізнали – струнка, мов дівчинка! Як воно там? – подруги щебетали, не вгаваючи.
– Чудово! Задоволена, що поїхала, а то сиділа б тут серед городів, курей та свиней у провінційному містечку й до старості нічого б не побачила. У вихідні сиділи в кафе, перепробувала усі екзотичні фрукти, а які там сукні, а які вина! Я й вам привезла дещо в подарунок.
Заходилася витягувати із валізи широченні шовкові штани, яскраві блузки, дерев’яні прикраси. У душі посміювалась з подруг, які тішились, мов діти, приміряючи іноземне дрантя, вбачаючи в ньому обновки.
– Яка краса! Звісно, що тут такого не купиш. Як ми тобі заздримо, світу побачила!
– Беріть, дорогенькі, у мене ще є жіночі не то колготи, не то лосини, одні у блискітках, а інші у стразах. Будете, мов кінозірки.
Хотіла було сказати, що такі речі там одягають повії, але стрималася: «Нехай натягують, ото реготу буде на все місто, коли пройдуться в обновках! Подарунки подружкам стануть мені невеличкою компенсацією за усі п’ять років, які провела без чоловіка. Знаю, що кружляли біля мого Сашка, мов мухи біля меду! Звісно, що і я не свята та божа, мала спочатку Педро, потім Міхася, але мій Сашуня про це ніколи не дізнається! Більшість молодих жінок, які їдуть на заробітки, мають так званих «покровителів», із якими підживають. Це, повертаючись додому, вони розповідають про те, як їм підвезло із роботою й трапилась хороша пані, яка гарно платила. А про інше – мовчок».
Провівши подружок, повільно йшла додому, радіючи тому, що нікуди не треба більше поспішати й нікому прислужувати. Повз неї пройшло кілька молоденьких дівчат, почула розмову:
– Знайома недавно працює в Італії, а вже купила житло, а від заможних чоловіків відбою немає!
У Марини запекло в грудях. «Дурненькі, гарно там, де нас нема».

Людмила Левченко

Відпустка з війни

Містечкові історії

Містечкові історії

Андрій сидів у бліндажі, готуючись до нічного чергування, шепотів:

– Хоч би ця ніч була спокійнішою, щоб не чути розривів снарядів та свисту куль. Юлечко, кохана, чому мовчиш? Раніше писала смс-ки, інколи телефонувала, як давно це було! (більше…)

Зустріч із поетом

Містечкові історії

Містечкові історії

Місто вже другий тиждень перебувало в сніговому полоні. Зима і не думала відступати: вкривала тротуари льодовою кіркою, від чого йти було важко і неприємно. Проте треба було якось дійти до магазину, купити продукти. Забігла в найближчий. Продавчиня, симпатична білявка с довжелезними синьо-зеленими нігтями, які чомусь нагадали мені крильця хруща, говорила по телефону. Чоловік, який стояв попереду в черзі, терпляче чекав, коли дівчина закінчить розмову. Позаду мене почали збиратися покупці, врешті продавчиня зглянулась, і відірвавши вухо від ґаджета, кліпнула нарощеними віями: (більше…)

Дві смужки на шматочку паперу

Містечкові історії

Містечкові історії

Катерина кілька хвилин терпляче слухала розповідь своєї подруги про черговий любовний роман, який завершився повним крахом. Дочекавшись завершення, пошпурила Марині носову хустинку:

– Досить мені тут мокву розводити! Молода, здорова, симпатична, із власним житлом та автівкою. Чоловіки за тобою у чергу будуть ставати, коли дізнаються, що ти знову сама. (більше…)

«Три зірки в моєму житті»

Містечкові історії

Містечкові історії

Івану Федоровичу 55 років – чудова ювілейна дата. В затишному залі кафе зібралися колеги, рідня, друзі. Лунали тости, привітання. Музиканти і тамада не давали гостям сумувати. Врешті мікрофон до рук взяв сам іменинник. (більше…)

Передовик

– Ти хоча б раз у житті відпочивав, Андрію? – запитала жінка, що по-сусідськи частенько провідувала Андрія Степановича, уже виходячи в двері.
– Скоро спочину, – іронічно відповів той, – а якщо ти питаєш, коли я не працював, то років, може, до шести.
І закрив за сусідкою двері. Став у хаті: у валянках, в шапці проти засніженого вікна. Хмарою насунули спогади, бо це було тепер єдине, чим він жив.
Чи він спочивав – Андрій Степанович точно не знав. У три роки залишився без батьків. Малого Андрійка пригріли родичі. П’ять років жив у тітки, ще сім – у дядька. Напасся чужої худоби! Накосився чужих отав на сіно! Нарубався чужих дров! А вже в п’ятнадцять років пішов до колгоспу. Де тільки не працював!
У вісімнадцять років – армія і служба в танкових військах. Після звільнення сів на трактор. Ходив день у день чорномазий, ніби із шахти, але завжди білозубоусміхнений. Ая’! Тракторист!
А потім гримнула звістка про війну. І повела його доля фронтовими шляхами-дорогами.
Додому повернувся двадцятишестирічним, з двома, але легкими, пораненнями.
– Чого ти, хлопче, ходиш одинаком? – не раз і не два чув він у свій бік. – Он скільки дівчат-молодиць…
Послухав-послухав ті балачки – та й вибрав Віру. В тридцять років уже й сина народили.
Після створення сім’ї мало що змінилося. Взимку – безконечні ремонти техніки, вивезення гною та розчищення доріг від снігу, з ранньої весни до пізньої осені – поле, поле, поле… Буряки, кукурудзи, соняшники, сівба, косовиця, скиртування, оранка – без вихідних, без відпусток, увесь світловий день.
Невдовзі на загальних зборах вручили йому грамоту. Передовик! Ні з ким, бач, наввипередки й не гнався, а передовик. Приніс ту грамоту додому. Віддав Вірі.
– Ти ба! Грамота! З Лєніним! А більше ніяких бумажок з Лєніним не давали?
– Тихо ти! Розбазікалася! А тобі дали? Ти ж теж – передова доярка.
Посміялися. Сховали грамоту в скриню… Мало що? Он, кажуть, не те слово мовив – і загримів невідь-куди. Отож, мовчи глуха…І грамот абиде не кидай.
І далі працювали. І все якось ладилось. Одне трохи гнітило: дітей більше не було. Ріс тільки один Сашко. А решта ніби й нічого… Грамоти рівненькою стопочкою приростали в скрині. Згодом до грамот додалося трохи й медалей.
Відкрив скриню: лежать у чистих ганчірочках. Куди він їх мав одягати? Лежать – та й лежать.
Згадалося, як одного дня Сашко вбіг до хати з повісткою з військкомату. Йде в армію. То що ж, діло звичне. Всі служили…
– Гляди там, генералів не зобиджай, – казали йому, сміючись, на проводах.
Сашко відслужив і зостався в армії прапорщиком.
Ще за кілька років, осіннього дня, зайшла у двір поштарка.
– Діду Андрію! Тут вам лист якийсь… Із воєнкомату… – І хутенько за ворота.
… Віру відливали водою, Андрія кололи уколами. Сашко в Афганістані підірвався на міні.
Минула зима. Весна знов покликала в поле. Звично й отупіло пішов. П’ятдесят п’ять років, до сімдесятиліття, працював в колгоспі. Аж поки той, разом із державою, не зник.
Ще довгих десять років гірко виживали на мізерну пенсію, що чи й не повністю йшла на ліки, бо Віра після смерті Сашка не жила, а жевріла. А якогось похмурого дня і вона пішла за сином.
Не стільки для того, щоб не пропасти з голоду, скільки за споконвічною звичкою, зціпивши зуби, порався коло такого-сякого хазяйства… Словом, жив…
… У двері постукали. А він і не помітив, як ішли подвір’ям. Оце вліз у думки-спогади! Хто б це? Відкрив.
– Ви Андрій Степанович Загоруйко?
– Я. А що?
– А що! Ви за електрику коли платили?
– Ой, синочки, давно! Винуват! Але нема чим. Бабу поховав. Треба ж було пам’ятник… Он і дров не завіз…А я ж сам-один. Стягнуся – заплачу.
– От! На пам’ятник він стягнувся! Платите зараз чи ні?
– Тож кажу – нічим!
– Тоді ми вам свєт обрізаємо. У нас наказ.
– Синочки! Почекайте! Я ж не якийсь преступник! Я ж пропаду. Ви не думайте, я заплачу. Я цілий вік у передовиках. Дивіться, – відкрив скриню, – скільки грамот, медалі…
– Діду! Нафіг нам твої грамоти? Спали їх у печі, може, нагрієшся. А платить нада. Халява кончилась!
… На ранок сусідка знайшла його повішеним на електрокабелі. Під ногами валялись подерті на шмаття грамоти і погнуті топтанням медалі…

Володимир Яремчук

«Біла ворона»

Містечкові історії

Містечкові історії

Наталка снувала між рядами супермаркету, раз-по-раз поглядаючи у список покупок:

– Борошно, родзинки, цукерки…

Уже було потягнула руку, щоб покласти до візка наступний товар, але саме у цей час задзвонила мобілка: (більше…)