Архив рубрики: ‘Містечкові історії’

Рожевий плащ

Містечкові історії

Містечкові історії

Микола стояв у черзі за гамбургером, мріяв, як сяде у скверику, пообідає, вип’є кави. А потім подзвонить своїй дівчині. При згадці про Оксану аж просвітлів:

– Красуня, роботяща, розумниця! Зараз почую її ніжний голос. (більше…)

Акацієвий мед

Містечкові історії

Містечкові історії

Цього літа акація рясно квітувала, величезні кетяги звисали білими клубками донизу, нагинаючи гілки. Погода стояла сонячна. «Бджола гарний взяток візьме», – радів Данилович, по-господарськи оглядаючи зо два десятки вуликів. Та раптом гострий біль у попереку пригнув старого чи не до землі. (більше…)

Казка про білого бичка

Містечкові історії

Містечкові історії

«Василю! Васильку!» – хтось гукав його, а він все біг, не озираючись, через якісь хащі. Навкруги було темно, кущі смикали за рукави й колоші штанів. «Та, Василю, чи ти не чуєш?» Жіночий крик, розпачливий, наче аж крізь сльози, нарешті розбудив його. В хаті було ще темно, він встав із дивана, відсунув штору, побачив, що надворі розвидняється. А хто ж це так ґвалтується? Хто розбудив його в таку рань? (більше…)

Подружки пожартували

Містечкові історії

Містечкові історії

Наталка та Тетяна дружили ще зі школи. Нещодавно «дівчатка» по черзі відсвяткували той вік, коли жіночка стає ягідкою. Ті, хто знали обох молодичок із самого дитинства, дивувалися, що доля звела таких різних людей: Наталка – вайлувата, корислива та лайлива, Тетяна – роботяща, щира та доброзичлива. Хто б там що не гадав, а вони ні разу не посварилися, ні разу не глянули одна на одну скоса. Разом хрестили дітей, разом відбували їхні весілля. (більше…)

Східний танець

Містечкові історії

Містечкові історії

До дня народження свого чоловіка Ірина готувалася заздалегідь: замовила кафе, вибрала меню, зустрілася з тамадою. Саме він і спантеличив Іру запитанням про подарунок Славкові.

Ірина майже годину сиділа з планшетом у руках, але інтернет нічим не допоміг. Це при тому, що пропозицій було безліч: від примітивного іменного брелока до супердорогих подарункових сертифікатів. Відсунувши планшет, звернулась до доньки: (більше…)

Жіночі неприємності

Містечкові історії

Містечкові історії

Леся нервово походжала супермаркетом, щось кидала до кошика, однак думки були зовсім не про те, що готуватиме сьогодні на кухні… У голівці визрівав план помсти невірному чоловікові, який сьогодні прилемзав під самісінький ранок п’янющий, мов чіп, а коли задрімав, то крізь сон зізнавався у коханні якійсь Надюшці! (більше…)

У кого вона вдалася?

Містечкові історії

Містечкові історії

– Її поведінка вийшла за будь-які рамки, – скаржилась Олена на свою доньку-десятикласницю Женю. – Мамо, я не розумію, в кого вона така вдалася. Вчора викликав мене до себе директор, розповів про її витівки. То я від сорому мало не згоріла на місці. От, приміром, Женька зірвала урок математики. Це ж цариця наук! Як можна? (більше…)

Романтична вечеря

Містечкові історії

Містечкові історії

Ольга клопоталася на кухні, готуючи для чоловіка вечерю. Кілька разів перетерла тарілку, чашку та ложку, нервувала:

– Як сватався, то був ніжним та ласкавим, а лишень почали разом жити, то перетворився на зануду. Влаштовує сварки через те, що на дзеркалі масна пляма, може вилити у раковину суп лише тому, що налила страву не в його улюблену миску. (більше…)

Острівець любові

Містечкові історії

Містечкові історії

На порозі квартири Галю зустрів спанієль Беркут, він тримав повідець у зубах, махав куцим хвостом і запрошував прогулятись. Кіт, голубий британець, сидів біля порожньої миски і жалібно нявчав. Поставивши сумки, Галя рушила до кухні: брудний посуд нагадував Пізанську вежу, на столі не було і сантиметра вільного місця, на підлозі – сміття. Зайшла в кімнату до дівчат. Доньки були зайняті звичною для підлітків справою: одна сиділа за комп’ютером, клацала клавішами, ніби секретарка-стенографістка, інша – щось захоплено роздивлялась у планшеті. На привітання матері лише кивнули головами, не відриваючись від гаджетів. Чоловіка вдома не було, поїхав з друзями на дачу. Треба було їй в обід з роботи відпрошуватись, щоб таке вдома застати… (більше…)

Пасхальний сюрприз

Містечкові історії

Містечкові історії

Тетяна із самого раночку пекла та смажила, ділилася із чоловіком планами:

– Вирішила своїм кумасям зробити пасхальний сюрприз, та такий, щоб кілька днів не мали спокою.

– Що це ти надумала? – здивувався чоловік. (більше…)

Чотирнадцять років

Містечкові історії

Містечкові історії

Все почалося рік тому. Вона купила новий автомобіль для своєї фірми. І найняла на роботу хлопця. Прийшов за об’явою, без усяких знайомств. Всі неодружені дівчата накинули оком на Євгена: гарний холостяк. Та увагу він приділяв лише Вероніці Ігорівні. Завжди віджартовувався, що начальство шанувати треба: скільки разів поклонишся, у скільки ж разів і премія зросте. Жінці було приємно, що такий красень в усьому їй догоджає. Минуло не так багато часу, як всі, навіть, прибиральниця баба Ніна заговорили про службовий роман директорки з водієм. А вони своїх стосунків і не приховували. Та хіба сховаєш щасливі очі закоханої жінки? (більше…)

Смітник під двором

Містечкові історії

Містечкові історії

Раїса не ходила, а літала  двором:

– Тепер буде свій город, клумба для квітів, насадимо фруктових дерев, поставимо шашличницю!

Чоловік потирав руки:

– Аж не віриться, що назавжди розпрощалися із «шпаківнею» (йшлося про трикімнатну квартиру на дев’ятому поверсі). Спатимемо сьогодні, немов у Христа за пазухою. Ніхто не потривожить вранішнього сну, бо я й досі здригаюся, коли пригадаю, як сусід денно й нощно дрелив у своїй квартирі під час безкінечних ремонтів. (більше…)

Таксист-філософ

Містечкові історії

Містечкові історії

Машину довелось чекати 15 хвилин, але очікування були винагороджені. Двері «Ланоса» відчинив водій:

– Сідайте, куди їдемо? – ввічливо запитав.

Леся назвала адресу, вона поспішала, ранковий дощ переінакшив усі плани. (більше…)

Батьківські збори

Містечкові історії

Містечкові історії

Вікторія Миколаївна кілька днів готувалася до батьківських зборів. Звела загальну статистику успішності, підготувала список виховних заходів, виписала на окремі листочки оцінки кожної дитини та склала список учнів, які не зовсім відповідально ставляться до навчання. (більше…)

Важкі заробітки

Марина їхала у маршрутці, жадібно розглядаючи через спітніле вікно сонне місто:
– П’ять років на заробітках, а здається, минула ціла вічність! Ось цього магазинчика тоді тут ще не було, а на цій клумбі вона із подружками саджала чорнобривці та левині ротики. А на отій лавці біля вокзалу зустрічалася із Сашком. Як швидко промайнув час!
Вийшла на зупинці й здригнулася, побачивши на стовпі клапоть паперу, де пропонували роботу за кордоном. Пригадала задушливу кімнату, схожу на барак, підлогу, застелену солом’яними матрацами та драними ковдрами, як обливаючись сльозами, писала СМС-ки додому, що у неї все добре. Але кожну ніч картала себе за те, що у гонитві за грошима покинула рідних. Підбігла до чоловіка та донечок, примусила себе усміхнутися:
– Мої любі, кохані, мамуся повернулася, привезла гроші та подарунки!
Вдома дівчатка приміряла сукенки та кофтинки, чоловік, перерахувавши гроші, пригорнув дружину:
– Нікуди більше не відпущу тебе, схудла, трішки змарніла, але така ж красуня, як і була. Відпочинь з дороги, завтра буде повна хата людей! Друзям не терпиться почути, як тобі там жилося та працювалося.
Притулила голову до подушки, задрімала. Снилося, що збирає полуницю, повзає згорблена на колінах серед кущів. Ломить спину, зводить суглоби, на мить вона розгинається й знову продовжує свій тяжкий труд, бо треба виконати норму, не гуляти ж сюди їхала! Розтулила очі:
– Господи, це сон, лише сон!
Вранці перед люстерком чепурилася. Підвела очі, нафарбувала губи, склала волосся в зачіску.
– Ледве впізнали – струнка, мов дівчинка! Як воно там? – подруги щебетали, не вгаваючи.
– Чудово! Задоволена, що поїхала, а то сиділа б тут серед городів, курей та свиней у провінційному містечку й до старості нічого б не побачила. У вихідні сиділи в кафе, перепробувала усі екзотичні фрукти, а які там сукні, а які вина! Я й вам привезла дещо в подарунок.
Заходилася витягувати із валізи широченні шовкові штани, яскраві блузки, дерев’яні прикраси. У душі посміювалась з подруг, які тішились, мов діти, приміряючи іноземне дрантя, вбачаючи в ньому обновки.
– Яка краса! Звісно, що тут такого не купиш. Як ми тобі заздримо, світу побачила!
– Беріть, дорогенькі, у мене ще є жіночі не то колготи, не то лосини, одні у блискітках, а інші у стразах. Будете, мов кінозірки.
Хотіла було сказати, що такі речі там одягають повії, але стрималася: «Нехай натягують, ото реготу буде на все місто, коли пройдуться в обновках! Подарунки подружкам стануть мені невеличкою компенсацією за усі п’ять років, які провела без чоловіка. Знаю, що кружляли біля мого Сашка, мов мухи біля меду! Звісно, що і я не свята та божа, мала спочатку Педро, потім Міхася, але мій Сашуня про це ніколи не дізнається! Більшість молодих жінок, які їдуть на заробітки, мають так званих «покровителів», із якими підживають. Це, повертаючись додому, вони розповідають про те, як їм підвезло із роботою й трапилась хороша пані, яка гарно платила. А про інше – мовчок».
Провівши подружок, повільно йшла додому, радіючи тому, що нікуди не треба більше поспішати й нікому прислужувати. Повз неї пройшло кілька молоденьких дівчат, почула розмову:
– Знайома недавно працює в Італії, а вже купила житло, а від заможних чоловіків відбою немає!
У Марини запекло в грудях. «Дурненькі, гарно там, де нас нема».

Людмила Левченко

Відпустка з війни

Містечкові історії

Містечкові історії

Андрій сидів у бліндажі, готуючись до нічного чергування, шепотів:

– Хоч би ця ніч була спокійнішою, щоб не чути розривів снарядів та свисту куль. Юлечко, кохана, чому мовчиш? Раніше писала смс-ки, інколи телефонувала, як давно це було! (більше…)

Зустріч із поетом

Містечкові історії

Містечкові історії

Місто вже другий тиждень перебувало в сніговому полоні. Зима і не думала відступати: вкривала тротуари льодовою кіркою, від чого йти було важко і неприємно. Проте треба було якось дійти до магазину, купити продукти. Забігла в найближчий. Продавчиня, симпатична білявка с довжелезними синьо-зеленими нігтями, які чомусь нагадали мені крильця хруща, говорила по телефону. Чоловік, який стояв попереду в черзі, терпляче чекав, коли дівчина закінчить розмову. Позаду мене почали збиратися покупці, врешті продавчиня зглянулась, і відірвавши вухо від ґаджета, кліпнула нарощеними віями: (більше…)

Дві смужки на шматочку паперу

Містечкові історії

Містечкові історії

Катерина кілька хвилин терпляче слухала розповідь своєї подруги про черговий любовний роман, який завершився повним крахом. Дочекавшись завершення, пошпурила Марині носову хустинку:

– Досить мені тут мокву розводити! Молода, здорова, симпатична, із власним житлом та автівкою. Чоловіки за тобою у чергу будуть ставати, коли дізнаються, що ти знову сама. (більше…)

«Три зірки в моєму житті»

Містечкові історії

Містечкові історії

Івану Федоровичу 55 років – чудова ювілейна дата. В затишному залі кафе зібралися колеги, рідня, друзі. Лунали тости, привітання. Музиканти і тамада не давали гостям сумувати. Врешті мікрофон до рук взяв сам іменинник. (більше…)

Передовик

– Ти хоча б раз у житті відпочивав, Андрію? – запитала жінка, що по-сусідськи частенько провідувала Андрія Степановича, уже виходячи в двері.
– Скоро спочину, – іронічно відповів той, – а якщо ти питаєш, коли я не працював, то років, може, до шести.
І закрив за сусідкою двері. Став у хаті: у валянках, в шапці проти засніженого вікна. Хмарою насунули спогади, бо це було тепер єдине, чим він жив.
Чи він спочивав – Андрій Степанович точно не знав. У три роки залишився без батьків. Малого Андрійка пригріли родичі. П’ять років жив у тітки, ще сім – у дядька. Напасся чужої худоби! Накосився чужих отав на сіно! Нарубався чужих дров! А вже в п’ятнадцять років пішов до колгоспу. Де тільки не працював!
У вісімнадцять років – армія і служба в танкових військах. Після звільнення сів на трактор. Ходив день у день чорномазий, ніби із шахти, але завжди білозубоусміхнений. Ая’! Тракторист!
А потім гримнула звістка про війну. І повела його доля фронтовими шляхами-дорогами.
Додому повернувся двадцятишестирічним, з двома, але легкими, пораненнями.
– Чого ти, хлопче, ходиш одинаком? – не раз і не два чув він у свій бік. – Он скільки дівчат-молодиць…
Послухав-послухав ті балачки – та й вибрав Віру. В тридцять років уже й сина народили.
Після створення сім’ї мало що змінилося. Взимку – безконечні ремонти техніки, вивезення гною та розчищення доріг від снігу, з ранньої весни до пізньої осені – поле, поле, поле… Буряки, кукурудзи, соняшники, сівба, косовиця, скиртування, оранка – без вихідних, без відпусток, увесь світловий день.
Невдовзі на загальних зборах вручили йому грамоту. Передовик! Ні з ким, бач, наввипередки й не гнався, а передовик. Приніс ту грамоту додому. Віддав Вірі.
– Ти ба! Грамота! З Лєніним! А більше ніяких бумажок з Лєніним не давали?
– Тихо ти! Розбазікалася! А тобі дали? Ти ж теж – передова доярка.
Посміялися. Сховали грамоту в скриню… Мало що? Он, кажуть, не те слово мовив – і загримів невідь-куди. Отож, мовчи глуха…І грамот абиде не кидай.
І далі працювали. І все якось ладилось. Одне трохи гнітило: дітей більше не було. Ріс тільки один Сашко. А решта ніби й нічого… Грамоти рівненькою стопочкою приростали в скрині. Згодом до грамот додалося трохи й медалей.
Відкрив скриню: лежать у чистих ганчірочках. Куди він їх мав одягати? Лежать – та й лежать.
Згадалося, як одного дня Сашко вбіг до хати з повісткою з військкомату. Йде в армію. То що ж, діло звичне. Всі служили…
– Гляди там, генералів не зобиджай, – казали йому, сміючись, на проводах.
Сашко відслужив і зостався в армії прапорщиком.
Ще за кілька років, осіннього дня, зайшла у двір поштарка.
– Діду Андрію! Тут вам лист якийсь… Із воєнкомату… – І хутенько за ворота.
… Віру відливали водою, Андрія кололи уколами. Сашко в Афганістані підірвався на міні.
Минула зима. Весна знов покликала в поле. Звично й отупіло пішов. П’ятдесят п’ять років, до сімдесятиліття, працював в колгоспі. Аж поки той, разом із державою, не зник.
Ще довгих десять років гірко виживали на мізерну пенсію, що чи й не повністю йшла на ліки, бо Віра після смерті Сашка не жила, а жевріла. А якогось похмурого дня і вона пішла за сином.
Не стільки для того, щоб не пропасти з голоду, скільки за споконвічною звичкою, зціпивши зуби, порався коло такого-сякого хазяйства… Словом, жив…
… У двері постукали. А він і не помітив, як ішли подвір’ям. Оце вліз у думки-спогади! Хто б це? Відкрив.
– Ви Андрій Степанович Загоруйко?
– Я. А що?
– А що! Ви за електрику коли платили?
– Ой, синочки, давно! Винуват! Але нема чим. Бабу поховав. Треба ж було пам’ятник… Он і дров не завіз…А я ж сам-один. Стягнуся – заплачу.
– От! На пам’ятник він стягнувся! Платите зараз чи ні?
– Тож кажу – нічим!
– Тоді ми вам свєт обрізаємо. У нас наказ.
– Синочки! Почекайте! Я ж не якийсь преступник! Я ж пропаду. Ви не думайте, я заплачу. Я цілий вік у передовиках. Дивіться, – відкрив скриню, – скільки грамот, медалі…
– Діду! Нафіг нам твої грамоти? Спали їх у печі, може, нагрієшся. А платить нада. Халява кончилась!
… На ранок сусідка знайшла його повішеним на електрокабелі. Під ногами валялись подерті на шмаття грамоти і погнуті топтанням медалі…

Володимир Яремчук

«Біла ворона»

Містечкові історії

Містечкові історії

Наталка снувала між рядами супермаркету, раз-по-раз поглядаючи у список покупок:

– Борошно, родзинки, цукерки…

Уже було потягнула руку, щоб покласти до візка наступний товар, але саме у цей час задзвонила мобілка: (більше…)

П’яна сваха

Чорт! Який же поганий настрій! Хто придумав проводити екзамен о 18.00 холодним зимовим вечором? Моя бабця в селі у цей час вже спати лягає… Ще й екзамен той ледве склав. Ну навіщо мені, філологу, та довбана політологія? Кому хочеться, нехай її вивчає і стає депутатом, гроші розкрадає та обіцянками народ годує.
Оце б розслабитися, музику послухати. Але й тут халепа – навушники зламалися. Все – тар-тара-рим.
Проходячи парком, почув, що біля лавки хтось хропе. Ненавиджу цих алкоголіків, зустрічаються практично на кожному кроці. Моя сусідка підторговує самогонкою. От алкаші купують і відразу біля будинку «приговорюють» пляшину і буває засинають прямо «за столом». Кілька разів намагався їм допомогти, але таких матюків на свою адресу наслухався, що охота зникла назавжди це ще колись робити.
Втім цьому чоловікові все ж треба якось зарадити. Замерзнути може. Тим паче, на ніч синоптики мороз прогнозували.
– Гей, мужик, вставай, – кажу.
Той продовжує завивати свою мелодію дзвінкого хропіння.
– Мужик, хай тобі грець, вставай! Замерзнути хочеш? – пробую розбудити його, кілька разів турнувши ногою.
Подіяло. Хропіння припинилося. Алкаш почав ворушити губами, вочевидь, намагаючись щось сказати. У нього нічого не виходило, лише чулося якесь кректання.
– Вставай, додому тобі пора, – продовжив я.
– Та йди ти на … – все-таки видавив із себе невдячний алкоголік.
Я розізлився і попрямував геть. Та хай хоч і здохне там, під тією лавкою.
Відійшов метрів на п’ятдесят, дістав цигарку, закурив, щоб заспокоїтися. Жахливий вечір, просто жахливий…
Оглянувся й побачив, що до алкоголіка підійшла якась дівчина. Трохи наблизився до них, щоб почути розмову.
– Чоловіче, ви можете замерзнути, вставайте, – дівчина.
– Хроп-хроп-хроп, – алкаш.
Це ж він прокинеться рано чи пізно і почне ображати дівчину. А вона цього не заслуговує, добра душа. Та ще й яка симпатична! Треба її виручати.
– Чесно кажучи, я навіть не знаю, як краще: щоб він прокинувся чи далі спав, – сказав я, коли підійшов до дівчини.
– Що ви таке говорите? Людині погано, не може підвестися, нам треба щось робити.
– «Нам», – засміявся я. – Ми ще навіть не знаємо імен одне одного, зате вже маємо спільну справу.
– Я – Катя, – ніби виправдовуючись, сказала дівчина. В неї світле волосся і блакитні очі. Красуня, навіть потемки видно.
– Коля, – відповів я і легенько потиснув її руку. – Що ж, до діла, – продовжив. – Будити його точно не можна, я вже пробував. Але можна викликати «швидку». Хай там з ним уже розбираються.
Катя погодилася. А поки чекали машину, розговорилися. Вона розповіла, що працює у волонтерській організації, яка допомагає безпритульним тваринам. Отож і повз людину в тяжкому стані дівчина, звичайно ж, не могла пройти. Коли я сказав, що цей мужик послав мене куди подалі, пояснила:
– Безпритульні собаки також далеко не завжди кидаються в твої обійми. Деякі гарчать і гавкають. Але ж це не означає, що вони злі, просто життя зробило їх такими.
Після того, як п’яного чоловіка завантажили до карети «швидкої», я вже розумів, що цей вечір із найжахливішого перетворився на один із найпрекрасніших у моєму житті.
– Можна я проведу тебе додому? – запитав. – Раптом ще якомусь алкоголіку допомога знадобиться.
– Звичайно, – посміхнулася Катя. – Ми тепер з тобою наче супергерої, які рятують всіх, хто випив зайвого.
Дорогою розмовляли про все на світі. Що-що, а поговорити я люблю. Мабуть, за це й подобаюсь дівчатам. Все ж недаремно вважається, що вони «люблять вухами».
Наблизившись до будинку Каті, витягнув мобільника, аби глянути, котра година. Дівчина без слів взяла мій телефон і почала щось вводити.
– Мій номер. Чекатиму дзвінка, – мовила, цьомкнула в щоку і швиденько зникла за дверима.
Наступного дня я їй зателефонував…

***

Ми з Катею зустрічаємося уже півтора року, все йде до весілля. Якогось вечора за чаюванням пригадали нашу першу зустріч.
– Ось уяви, – сказав я, – наші діти запитають: «Тату, мамо, а як ви познайомилися?» Що ми їм відповімо?
– Скажемо, що разом рятували алкоголіка, – засміялася, як у той найкращий вечір, Катя.
– Виходить, нас звів той алкаш?
– Так, хороша з нього сваха вийшла.

Микола Усенко

Інша жінка

Містечкові історії

Містечкові історії

Апельсини, цукерки, пляшка води і пляшка шампанського, а ще – печиво, три шоколадки – все випало з дірявого пакета на брудний асфальт. І казала ж касирка в супермаркеті, що пакет слабий, може розірватись, проте Іра її не послухала. І ось тепер збирає всі свої покупки з битого шляху. (більше…)

Дідів дуб

Містечкові історії

Містечкові історії

– Ось тут, хлопці грушу треба спиляти, а там – гілку в яблуні, засихати стала, і горіх привести до ладу, морози минулорічні не витримав, – пояснював пенсіонер Маркович, опираючись на ціпок, двом молодикам, які взялись допомогти діду навести лад у саду. (більше…)

Краса неземна

Містечкові історії

Містечкові історії

Чомусь згадалася ця історія ще моїх студентських часів…

Ніхто не знав, звідки вона взялася в нашому інституті, бо прийшла уже на третій курс. Але помітили її появу у нас практично всі, бо була дівчина надзвичайної і рідкісної вроди. (більше…)

«Гінікологічне» дерево

Містечкові історії

Містечкові історії

Все почалось з того, що моя внучка, другокласниця Маринка, прийшла додому зі школи із сяючими оченятами і вже з порогу повідомила мене:

– Бабусю, ми з тобою будемо сьогодні робить «гінікологічне» дерево, а дідусь, як прийде з роботи, нам його розмалює. Ще вчителька сказала, щоб на ньому були фотографії всіх-всіх рідних, хто живе в нашій сім’ї. А потім буде свято родини і визначать найкрасивіше дерево. (більше…)

Труднощі перекладу

Містечкові історії

Містечкові історії

Першого разу до секонд-хенду Леся завітала випадково. Блукала рядами, де було вивішено одяг, розглядала чудернацькі іноземні моделі та з подивом спостерігала за жіночками та дівчатами, які порпалися у величенькому ящику, де насипом лежали шкарпетки, колготки та інші дрібні речі жіночого гардеробу: (більше…)

Економний Мишко

Містечкова-історія

Містечкова-історія

Спитайся у кого на вулиці Михайла Івановича Полуденного, так ніхто не знатиме. Зате до двору Мишка-«кулібіна» і дитя проведе. Та що його й шукати: «візитівка» умільця-самородка, тобто всілякий металевий мотлох зі старих автомобільних рам, мотоциклів і ще чогось зайняв узбіччя попід його ворітьми. У дворі був такий же гармидер, бо ж нікому не заважав. Залишившись на батьківському господарстві, чоловік собі жінку так і не привів, сам порядкував, як хотів. (більше…)


Дизайн: Парапапарам