Архив Серпень 8th, 2017

В Переяславі-Хмельницькому розпочато збір підписів для пришвидшення видачі закордонних паспортів

1 серпня у Переяславі-Хмельницькому (Київська область) на сайті Єдиної системи місцевих петиційviber-imageansh-768x1024 зареєстровано петицію до міської влади “Про придбання та встановлення необхідного обладнання для оформлення, виготовлення та видачі паспорта громадянина Укаїни та паспорта для виїзду за кордон”. Її автор депутат міської ради Юрій Шинкар навів обгрунтування.

“У зв’язку з виникненням соціальної напруги у громадян міста стосовно оформлення, виготовлення та видачі паспорта громадянина України; оформлення та отримання паспорта громадянина для виїзду за кордон, а також неможливістю забезпечити в повній мірі процес виготовлення та видачі паспортів районним сектором ДМС України, у зв’язку з відсутністю кількості необхідного обладнання.
Прошу підтримати петицію
стосовно придбання та встановлення відповідного обладнання в міській раді для покращення та зручності жителів міста.”

Станом на 8 серпня електронну петицію підписало 14 осіб. Для того, щоб петицію було прийнято до розгляду, необхідно 120 підписів. Залишилося 53 дні для їх збору.

Також про обставини, що передували появі петиції, сьогодні, 8 серпня, розповідається на сайті ВГО “Журналісти проти корупції”.

“Не говоріть нікому як у нас отримують паспорт. Міграційна служба не справляється з потоком тих, що бажають отримати паспорт для виїзду за кордон.

До ВГО “Журналісти проти корупції” звернулися активісти, люди які прочергували біля паспортного столу не одну ніч і досі не отримали паспорт.

Спочатку займали чергу з ранку, не потрапляли в список проходження на здачу документів за один день. Увечері список зникав. З ранку знову необхідно було писати новий список. Стали чергувати з ночі, хтось устигав оформити документи, хтось не устигав знову. І знову все по кругу.

Тоді, як говорить активіст Валентина :

– Ми почали писати списки і узяли у свої руки контроль руху за списком. Щодня з вечора я обдзвонюю людей, у яких підійшла черга, збираю людей 20 (стільки може прийняти в день документів міграційна служба), уранці приходжу, перевіряю, увечері приходжу, беру ще частину списку на який записалися нові люди.

Все б було добре, але кількість прийняття документів стала швидко зменшуватись, а наша черга подовжуватися.

Начальник міграційної служби сказав, що прийшла вказівка, що з’явилися нові пільгові категорії, які проходять поза чергою (правда, розпорядження цього нам ніхто не показав).

Ось і звернулися ми по допомогу в громадське об’єднання “Журналісти проти корупції” щоб розібралися чому Переяславці стоять в сотенній черзі за паспортом, як в голодні часи за хлібом або в 90-і за дефіцитом.

Вивчивши ситуацію, ми вирішили допомогти Переяславцям і міграційній службі налагодити процес отримання паспорта. Ми жодним чином не збираємося втручатися в роботу служби. Наше завдання навести лад і відновити справедливість. Для цього центральним комітетом організації було прийнято рішення створити пункт громадського контролю біля міграційної служби. Ті ж активісти погодилися стати волонтерами акції і вести облік, контролювати списки, давати інформаційну підтримку людям.

Тепер не потрібно чергувати по ночам, достатньо прийти до міграційної служби у робочі часи та записатись у волонтерів до черги та чекати телефонного виклику до служби.

Дані дії, на нашу думку, полегшать роботу офіційного органу їх ” не смикатимуть”, а значить процес оформлення паспортив прискориться.

Але не особливо зрадів такому повороту справ начальник міграційної служби. І в перший день акції погрожував викликати поліцію і прибрати намет. Мовляв, не потрібно ніяких помічників і списків, нехай люди стоять в живій черзі і займають чергу з вечора. Причину такої негативної реакції, пояснити не зміг. Можливо він подумав, що журналісти це ті люди які скрізь шукають негатив?

На нашу думку, Миколай Миколайович не розібрався в тому, що “Журналісти проти корупції” Організація яка не тільки контролює та досить різко у ЗМІ та правоохоронних органах Відстоює Справедливість, а й бере активну участь та допомагає у наведенні порядку у всіх 24 містах України, де працюють осередки ВГО “Журналісти проти корупції”.

Думається що Переяслав – Хмельницький стане тим містом де “Журналістам проти корупції” у звязку з відсутністю ЇЇ (корупції) не буде роботи у боротьбі з несправедливістю, а буде праця тільки на благо людей та розвиток нашого унікального міста.

P/S. Коли дописувалась стаття, від депутатів міської ради надійшло прохання піддримати електронну петицію до мера міста Костіна Тараса Вікторовича – “Про придбання та встановлення необхідного обладнання для оформлення, виготовлення та видачі паспорта громадянина Укаїни та паспорта для виїзду за кордон”

Обладнання планується встановити у міській раді.

ПРОСИМО ПІДТРИМАТИ ПЕТИЦІЮ, це зменшить теперешні черги на отримання паспорту у два рази.

Переяславщина може стати перевалочною базою для овочів та фруктів з півдня

20527547_1940114362938894_220237544_nПроект USAID «Підтримка аграрного і сільського розвитку» планує використовувати річкову логістику для поставок не лише кавунів, а й фруктів та овочів, і залучити до проекту фермерів з інших регіонів.

Про це повідомляє прес-служба проекту Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) «Підтримка аграрного і сільського розвитку», пише сьогодні, 8 серпня, Укрінформ.

«Після підбиття підсумків першого тесту ми очікуємо наступні партії продукції (кавунів), а після успішного завершення пілоту відпрацьована модель може бути застосована до інших видів фруктів та овочів, а також фермерами з інших регіонів, які забажають скористатися цим ланцюжком постачання», — зазначили фахівці проекту.

Перша баржа з кавунами, яка прибула 4 серпня до Переяслав-Хмельницкого (Київська область), була тестом нової моделі поставок плодово-овочевої продукції в Україні. Наразі учасники проекту відпрацьовують механізми логістики і пакування, розраховують показники вартості і часу та налагоджують взаємодію.

Нагадаємо, у червні 2017 року фермери Херсонської області, компанія ТОВ СП «Нібулон», торговельна мережа «Сільпо» і проект USAID «Агросільрозвиток» підписали угоду про співпрацю у рамках пілотного проекту «Створення ефективного логістичного ланцюга постачання плодово-овочевої продукції». Першу поставку в рамках проекту було здійснено 30 липня, коли баржа з херсонськими кавунами відпливла з м. Гола Пристань у напрямку Києва. Її кінцевою зупинкою став найпівнічніший на Дніпрі термінал “Нібулону” під Переяславом. Таким чином наш район може стати перевалочною базою для овочів та фруктів з півдня.

На Переяславщині затримали вантажівку з 17 тоннами металобрухту

two_column_uHD3Z2bCНа 49-м километре автодороги Борисполь-Днепр на Киевщине полицейские задержали жителя Черкасской области, который на автомобиле “КрАЗ” перевозил металлолом черного металла. Водитель вез 16,7 тонн металлолома, не имея на него никаких документов.

Об этом KV сегодня, 8 августа, стало известно из сообщения пресс-службы Управления превентивной деятельности ГУ Нацполиции Киевской области.

Отмечается, что на место происшествия выехала следственно-оперативная группа, которая задокументировала выше указанный факт.

Для выяснения всех обстоятельств и последующей проверки автомобиль с грузом и водителя доставили в Переяслав-Хмельницкий отдел полиции.

Труна не поштова посилка, то для чого ж в ній і шампанське, і ключі від автомобіля

20510_1433512317_65Якось довелося чути, що на одному кладовищі у Переяславі-Хмельницькому (Київська область) рідні покійного запротестували, коли поряд з його могилою хотіли похоронити людину, що померла від цирозу печінки. На їх погляд, таке сусідство було дуже сумнівним. Загалом же виглядає, що немало обрядів через свою давність так обростає різними людськими домислами, а то й забобонами, що в них вже можна й заплутатися. Це стосується і такого важливого обряду, як поховання покійних. Що в ньому правильно, а що надумано, наш кореспондент цікавився у Дмитра Волошина (34 роки), православного священика настоятеля міської церкви Єфрема, єпископа Переяславського.

Чи будь-кого може хоронити православний батюшка?

– Для початку скажіть, будь ласка, православний батюшка може хоронити будь-яку людину?

– Похорон – це чин, встановлений Православною церквою, для того, щоб по-православному провести людину (християнина), яка за життя намагалася бути з Христом, у майбутнє життя. Проводиться лише для людини православної, яка була охрещена у православній вірі і потім не перейшла до іншої віри. Якщо людина не часто ходила до церкви чи вела якийсь не такий спосіб життя, думаю, проблем з тим, щоб батюшка провів її в останню путь зараз немає. Хоча загалом то це на його розсуд. Може відмовити через те, що не знав покійника, як той жив, чи не перейшов до якоїсь іншої віри тощо.

Однозначно священики відмовляють лише тим, хто сам вкоротив собі віку. Таких за клопотанням рідних можна відспівувати лише заочно, тобто через якийсь час після поховання, якщо на це дає дозвіл архієрей – єпископ єпархії. Відспівування не знімає відповідальність самогубця, а робиться воно, щоб трохи заспокоїти його рідних, бо для них це – велике горе. Воно так і називається: “чин раді утешенія”.

– Наскільки важливо – відспівувати покійного в церкві чи вдома, замовляти для нього пудові свічки чи дешевенькі  та інша обрядова атрибутика?

– Все це можна назвати матеріальними умовностями. А ще не було і ніколи не буде ніякого, скажемо так, механізму, який би міг суто технічними засобами піднести людину до святості. Сенс людського життя у тому, щоб прагнути бути з Богом. Для цього, як казав Христос, потрібно виховувати у собі певні чесноти. Коли ж людина помирає, то для неї немає жодного значення, чи свяченою, чи ні водою її омивають, у якій труні її понесуть, який потім надгробок поставлять, який поминальний обід накриють і таке інше – хоч до мощів святих труп прикладай. Відповідно до православного вчення допомогти душі покійного може лише моління, щоб Господь простив його гріхи і оселив його душу там, де праведні спочивають.

“Душа небіжчика найбільше потребує молитви”

– Молиться не лише батюшка?

– Так, разом зі священиками учасниками молитви повинні бути і рідні, друзі покійного. Скажемо, коли людину проводять в останню путь, всі плачуть, сумують, але після цього треба намагатися якось допомогти цій душі. І православні священики на кожному погребінні наголошують, що потрібно молитися, тобто випрошувати у Бога прощення її гріхів. Є також особливі дні для молитви: 3-й, 9-й, 40-й. Церквою вони встановлені на спомин подій, пов’язаних з Ісусом Христом. Скажемо, на 3-й день моляться, що Бог воскресив покійного, як і Христа свого часу. А от поминання на роковину – це вже, як рік народження для нового буття.

Також певні панахиди можна замовляти у церквах, а ще допомогти душі покійного вчинками, що мають духовне значення: милостинею “за царство небесне”.

– Всі сумують за рідними, близькими. Але деякі люди більше. Знав одну літню переяславку, яка за померлим сином сумувала щодня багато років поспіль.

– Коли таке величезне горе, душевні рани від втрати дорогої людини не загоюються, таким людям потрібно допомагати. Краще, коли оця величезна скорбота направляється у русло молитовне. Нерідко трапляється, що через отакі втрати, а також хвороби чи інші важкі проблеми Господь кличе людей, хоче навернути до Себе, щоб людина згадала про Нього. Бо, коли добре, зазвичай мало хто йде з цим до церкви, щоб замовити, наприклад, подячний молебень.

Якщо велику скорботу полегшує відвідування кладовища, можна й туди ходити хоча б раз на тиждень. Головне, щоб людина не впала у затяжну депресію, відчай, бо це вже є гріх.

Давні звичаї і забобони

– Ще чув в одному селі таке повір’я, що душі померлих знаходяться на кладовищі, причому той, кого поховали останнім, нібито стоїть на воротах.

– Аж ніяк душі не можуть знаходитися на кладовищі. В землю йде лише тіло “порох до пороху”, а душа – до Бога, бо вона Ним створена. Так, буває, пов’язують кладовища з якимись видіннями і таке інше. Та це просто місця особливого шанування і відповідно святості. Тому, коли людина заходить на кладовище, повинна хреститися, молитися, підходить до могилки – теж саме.

– Обряд поховання майже повсюдно супроводжується багатьма умовностями, наприклад, закривають дзеркала у будинку, щоб, бува, не побачити в них покійника, і таке інше.

– Так, і немало з цих речей не є церковними настановами, а мають характер забобонів. З іншого боку в цій обрядовості є і багато символічного. Скажемо, коли покійника обмивають, у білому савані кладуть в труну, буває, під голову йому кладуть крижми. Це – одяг, в якому людину колись хрестили. Його зберігають, не використовують, а на похованні він нагадує, що людина була охрещена. На чоло покійному кладуть вінчик – це символ того, що людина є християнином і сподівається сподобитися вінця від Бога. Ще з часів святого Олександра Невського у процесі панахиди читається відпускна молитва (про прощення забутих покійником гріхів), її текст кладеться йому в руку. Люди на панахиді стоять із запаленими свічками-проводнічками. Не дають їм повністю догоріти, тушать. Потім їх кладуть в домовину. І це символізує, що життя людське може обірватися будь-коли. Хустинки на похованні дають також не просто так, а на згадку. Також вже під час процесії робляться зупинки на перехрестях. Тут немає ніякого особливого ритуалу. Так повелося здавна, бо на перехрестях завжди збиралося багато людей. Зупинялися, щоб вони могли попрощатися з покійним.

Багато речей, що використовуються в цій обрядовості, це – давні забуті звичаї. Наприклад, чому на поминальних обідах прийнято їсти лише ложками? Тому що колись вилок не було, їли лише ложками, переважно дерев’яними. Але це забулося і дехто почав вважати, що вилка символізує щось погане. Ні, вона лише знаряддя для споживання їжі.

Накривати труну покривалом – нова тенденція. Чи потрібно це?

– Все ж ці звичаї час від часу теж можуть змінюватися. Ось не так давно доводилося чути, що в Переяславі учасникам одного поховання замість поминального обіду запропонували по 50 грн., щоб люди самі пом’янули на ці гроші покійника. Це – нова тенденція.

– Про таке ще не чув. Взагалі ж сенс поминального обіду – поминання. Він має характер милостині, щоб наситити тих, хто прийшов на похорон і навіть нужденних. Рідні для цього добровільно виділяють певні кошти. До цього їх ніхто не змушує. За цим обідом слід згадувати добрі справи тієї людини, яку похоронили.

На жаль, у нас нерідко, скажемо, і такі от обіди грунтуються в першу чергу на тому, щоб тебе потім не осудили, тобто люди думають в першу про себе, а треба думати про померлого. Ну, а якщо для поминання дають гроші, то формально це теж милостиня. Скажемо, я чув, що в деяких інших регіонах учасникам поховання дають подарунки від померлого. Очевидно, там така традиція. Щодо Переяславщини, то за 15 років, які тут живу, і в місті, і в районі в основному все роблять однаково. Відмінності бувають незначні. Скажемо, одні кажуть, що покійного слід накривати, інші, що не потрібно. Також дехто забирає деякі речі з кладовища, інші – ні, а ще, останнім часом труну вже у могилі почали все частіше накривати тим покривалом, що клали на мари. Раніше такого не було і, думаю, це покривало також можна було б віддавати комусь як милостиню. Краще було б, якби воно комусь приносило користь.

“Батюшка, запрошую вас на власне поховання”

– А крім того, покійнику у труну, буває, кладуть ще й гребінець та деякі інші речі. Нещодавно на Київщині був випадок, коли злочинці навіть розрили могилу і украли з покійниці дорогоцінності.

– Пограбування могил було завжди. Людям, які цим займаються, нічого доброго ті вкрадені речі не принесуть.

Стосовно того, що в могилу покійному люди кладуть різні речі, так, не раз був свідком, коли з труни роблять щось на зразок “Нової пошти”. Кладуть все: від того ж гребінця, набору станків для гоління до пляшок горілки, шампанського, коньяку. Навіть, буває, ключі від автомобіля кладуть і іграшкові автомобілі кидають. Це вже – забобони. Адже після смерті для покійного ні його тіло, ніякі інші матеріальні речі ніякого значення вже не мають. Має значення лише душа. Буває, запитую людей, для чого вони кладуть ці речі? Кажуть: “Та він за життя любив випити”. Так що, хіба це була добра чеснота? Те, що він любив випити, було погано. Бо нерідко саме подібні звички і вкорочують людині віку.

Власне, священики розповідають, як потрібно робити, але ж не всі їх і слухають. Є такі, що можуть повчити ще й священиків.

– Можливо, необізнаність щодо обряду поховання для багатьох можна пояснити тим, що смерть часто буває несподіваною. Коли вона приходить, для рідних небіжчика це завжди шок, стресова ситуація. І в такому стані на людей звалюється купа клопотів: організація поховання, оформлення різних документів в офіційних установах, накриття того ж поминального обіду і таке інше.

– Так, це завжди велике горе. Тому краще, коли людина заздалегідь приготується до цього. Можу навести один приклад. Два роки тому до мене в церкву прийшла одна літня переяславка. Говорить: “Батюшка, я хотіла би вас запросити на похорон”. Запитую: “На коли? Ви хочете сьогодні?” “Ні. Я ще не знаю. То я для себе прийшла просити”. Я погодився, але спочатку мені було навіть трохи дивно. Та згодом подумав, наскільки ж це людина потурбувалася перш за все не про себе, а про своїх рідних, щоб їм було легше, коли вона помре. На окремому листочку вона написала все, що буде необхідно її рідним для її поховання. Записала адреси двох міських кафе із зазначенням їх телефонів, де можна організувати поминальні обіди, і навіть вказала приблизні ціни на страви та скільки знадобиться для такого обіду коштів; вказала, де знайти копачів, агенцію ритуальних послуг, директора кладовища, телефон батюшки. Також заздалегідь приготувала багато необхідних речей і зазначила, де що лежить у її квартирі.

Вона жила сама неподалік колишнього універмагу, із рідних у неї був лише племінник, який жив не у Переяславі і нічого тут не знав.

Після того її візиту не минуло ще й року як мені зателефонував той її племінник і запросив на поховання цієї бабусі. Потім сказав, що завдяки такому її приготуванню, на все витратив лише близько години. Бо знав, де взяти довідки, куди звернутися в тій чи іншій потребі.

Дем’янчани достроково стали чемпіонами

футболМинулих вихідних відбулися ігри чергових турів в обох лігах районного чемпіонату з футболу. У вищій лізі грали в неділю, і увага вболівальників була передусім звернена до поєдинку Дем’янці – Вовчків. Господарі, основні претенденти на “золото”, в першому таймі небезпек біля чужих воріт створили небегато. Втім, саме вони на 20 хвилині відкрили рахунок – Василь Ткачук був точним на 11-метровій позначці (пенальті було призначено за фол у карному майданчику суперника проти нього ж). Однак через якихось вісім хвилин рахунок знову став нічийним – хтось із захисників дем’янчан після навісу гостей головою зрізав м’яч у власні ворота – 1:1. На другий тайм господарі вийшли значно зарядженішими на здобуття перемоги ніж вовчківчани, і це зрештою принесло результат – на 83 хвилині Юрій Андрощук головою забив вирішальний гол – 2:1. До слова, м’яч ще тричі побував у воротах гостей, але в кожному випадку фіксувався офсайд. (більше…)

Переяславський інтернат знову став ліцеєм, але тепер військовим, “Патріотом”

2455Нинішнього літа рішенням департаменту освіти КОДА комунальний заклад Київської облради “Переяслав-Хмельницьку ЗОШ-інтернат І-ІІІ ст.” було реорганізовано в ліцей-інтернат “Патріот”. А наприкінці липня було оформлено всі необхідні документи для роботи у новому статусі. Наскільки він змінився, наш кореспондент цікавився у директора навчального закладу Василя Козія (57 років).

– Скажіть, будь ласка, що перш за все дають вам ці зміни?

– Зараз ми стали єдиним поки що на Київщині закладом серед подібних, де буде впроваджуватися військово-спортивний профіль навчання та виховання дітей. Можу сказати, що створення такого закладу освіти – це моя давня задумка. Через різноманітні віяння, підходи до реформування нашої галузі з часу мого перебування на посаді директора з 2004 року статус нашої школи міняли чи серйозно намагалися змінювати разів п’ять. Так до 2013 року майже десять років ми були ліцеєм-інтернатом. За цей час мали дуже гарні здобутки, напрацювання. Нас знали в усій країні, навіть за кордоном. Потім хотіли зробити і спеціалізовану школу з вивчання іноземних мов, і перевести нас на утримання місцевого бюджету і таке інше. Коли перетворили на ЗОШ-інтернат, я казав педколективу, що для закладу це були роки застою. Лише завдяки тому, що у нас ввели експериментальну домашню форму освіти, нас знову почали бачити.

– Ліцей передбачає навчання лише дітей старших класів?

– Так, і з нового навчального року у нас вже не буде 1-4 класів. А впродовж наступних трьох років поступово будемо виводити і 5-7 класи, щоб залишилися лише 8-11. Щодо учнів молодшої школи, то першого класу ми не беремо, четвертий залишається, оскільки його учні перейшли до п’ятого. Вивели ми лише два класи – другий і третій. Звісно, були повідомлені всі батьки, і учнів, які в них навчалися, перевели до шкіл за місцем проживання. Там були в основному всі міські діти. Так, батьки шкодували, бо у нас тут прекрасні умови. Проте ці діти знову зможуть повернутися до нас у старші класи на конкурсній основі.

На кінець минулого навчального року без 1-4 класів у нас залишалося 128 дітей. Зараз проводимо набір в ліцейні класи. Можемо збільшувати кількість учнів до 200, а то й більше. На початок серпня півсотні заяв нам уже подали. А от від дистанційної домашньої форми освіти, на якій минулого року у нас з усієї України навчалося 85 дітей, скоріш за все відмовимося. Так, з одного боку ми маємо досвід в цій сфері, та з іншого – наш новий статут не передбачає такої діяльності. Та й проводилася ця робота по суті безоплатно. Тож нехай обласний департамент освіти вирішує, як тут бути. Зараз наше головне завдання – становлення школи у новому статусі.

– Наскільки знаю, ви вже давно до цього готувалися.

– Ще у 2012 році я був впевнений, що нас реформують у ліцей військово-спортивного профілю. Наміри були дуже серйозні. З представниками Міносвіти об’їздив всі подібні заклади по країні, були налагоджені добрі контакти з деякими структурами Міноборони. Тоді в рамках підготовки до нас приїжджало вісім генералів. Були навіть наміри зробити нас філією знаменитого військового ліцею ім. Богуна. Проте в цьому ліцеї стався скандал такий гучний, що забули і про наше реформування. Але ж і певні напрацювання, і зв’язки залишилися. Дуже вдячний військовому навчальному центру, що в селі Дівички. Вони наші шефи. І вони до нас, і ми до них їздили на різні заходи.

– Розвиток військового-спортивного профілю потребує і кадрового забезпечення?

– Обов’язково. Наприклад, вже маю кандидатуру офіцера на заступника із військово-спортивної роботи. Загалом же цей напрямок передбачатиме, що вже з допрофільного п’ятого класу буде посилено національно-патріотичне виховання. Це і вивчення рідного краю, туристсько-краєзнавча робота і таке інше. Оскільки я ще з 1981 року прийшов у школу як військовий керівник, починав тоді у Гланишеві, і з того часу цю справу не кидаю, то мені достатньо ще двох помічників, щоб ми військову справу запустили повним ходом.

Буде і посилена фізична підготовка. У 8-11 класах, які, власне, і будуть профільними, – щодня година фізкультури і для хлопців, і для дівчат. Буде й інша профільна підготовка. Загалом же елементи військового виховання будуть на кожному уроці. Скажемо, заняття починатимуться з шикування, доповідей викладачеві про наявність чи відсутність учнів, з яких причин і таке інше. Такі речі перш за все дуже добре дисциплінують. Запроваджуватимемо і повсякденну військову форму одягу для ліцеїстів. Носитимуть її і викладачі, безпосередньо причетні до цього профілю. Особисто я готовий до цього. Що ж до інших наших вчителів, їм це не потрібно. Тут хочу наголосити, що хоч і ми й розвиватимемося як профільний заклад, вся класична освіта залишатиметься на належному рівні.

– Чи буде у дітей можливість знайомства зі зброєю, заняття зі стрільби?

– Плануємо, щоб вже з п’ятого класу діти були задіяні у стрілецьких гуртках. Тир, зброя – все це у нас є. Окрім того, через Міноборони хочемо придбати табельне оснащення, що повинно бути у ліцеї такого типу. Це – макети, учбова зброя, різноманітне не бойове військове оснащення. Колишній командир військової частини у Дівичках генерал Ярусевич вже пообіцяв нам сприяння. Буде і стройова підготовка, розмітимо плац, встановимо флагштоки для підняття прапорів – України, міста і нашого ліцею. Макет останнього зараз розробляється. Протягом літа відповідно до нового профілю у нас вже обладнано три кабінети. Також буде мультимедійний кабінет з величезним монітором, де можна буде переглядати фільми і по військовій підготовці, і по історії українського війська та інші.

На стадіоні у нас є різні спортивні снаряди, але зараз плануємо удосконалити цей майданчик і створити там по суті військово-спортивну смугу перешкод. Тож шукаю друзів, спонсорів, які б допомогли придбати матеріали для цього. Наприклад, деревина на шити, що будуть на цій смузі, та інші речі вже затоговлена, але потрібні ще труби, металеві кутики і таке інше. Також плануємо обладнати караульне містечко, де колючим дротом буде огороджено макет посту, тощо. Власне, для спорудження комплексу навчальної бази, становлення нового закладу, думаю, знадобиться не менше року. Та, як казав мудрець, хто має мету, тому будь-який вітер по дорозі. Ми зараз цю мету маємо.

Шановні мешканці міста Переяслав-Хмельницький!

Увага-300x216В рамках реалізації  Закону України « Про загальнодержавну цільову  програму розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року», а також обласних та місцевих програм, передбачено  здійснення державної політики у сфері захисту територій  від підтоплення та затоплення, створення сприятливих  умов  життєдіяльності, впровадження природоохоронних та противопаводкових заходів, покращення санітарно-епідеміологічнго, екологічного стану водойм та прилеглих територій. (більше…)

Запрошуємо до Нацгвардії

SHevron-NGUМіжнародний міжвідомчий багатопрофільний центр підготовки підрозділів Національної гвардії України, що дислокується в селі Старе Бориспільського району на вулиці Загатка, 65, запрошує на військову службу за контрактом: (більше…)

Сесія не відбулася, тож провели громадське обговорення

Изображение 2265Як «Вісник» уже повідомляв, на 3 серпня було призначено проведення позачергової сорок першої сесії міської ради для з’ясування і обговорення ситуації щодо будівництва ТЕЦ на вул. Героїв Дніпра. На десяту годину зібрались всі запрошені, прийшло багато переяславчан, які є противниками будівництва – зал засідань міськради не вмістив усіх охочих, тож майже два десятки протестувальників змушені були стояти у дверях залу, які відчинили навстіж. Не було лише достатньої кількості депутатів, щоб засідання вважалося легітимним (їх прибуло 15, а необхідно щойнайменше 18). Тож почекавши більш ніж півгодини і так і не дочекавшись кворуму – міський голова Тарас Костін стверджував, що він ось-ось буде, бо депутати ще в дорозі, – представник протестної групи Олена Гичко взяла ініціативу в свої руки і запропонувала обрати її для проведення громадського обговорення головою зібрання, а Мар’яну Волошин – секретарем. Так і зробили. (більше…)

Пам’ятник воїнам-десантникам встановили на Миронівщині

На урочистостях переяславці сфотографувалися з головою Миронівської райради Валентиною Усик

На урочистостях переяславці сфотографувалися з головою Миронівської райради Валентиною Усик

2 серпня при дорозі Тулинці – Грушів (Миронівський район), на місці висадки масового авіадесанту у вересні 1943 року, відкрито пам’ятник воїнам-повітряним десантникам. (більше…)