Архив Жовтень 14th, 2017

Колишня жителька Переяслава-Хмельницького Анастасія Рум’янцева заробляє на життя ковальством

Анастасія Рум’янцева

Анастасія Рум’янцева

Щодо ковальського промислу в Україні закріпився стереотипний образ кремезного дядька в кузні. Але сучасні реалії життя диктують нові умови на ринку праці. І хоча ковальчинь у нашій країні небагато, та з часом стає більше амбітних і загартованих жінок, яким підкорився метал.

Киянка Анастасія Рум’янцева – одна з таких. До її вибору професії в сім’ї спочатку поставилися скептично, але згодом дівчина змогла пояснити, наскільки важливе для неї ремесло, якого, за слов’янською міфологією, навчив людей Сварог.

Народилася майбутня майстриня в Києві. Починала ходити до школи у столиці, а потім переїхала до Переяслава-Хмельницького, де й закінчила загальну та художню школи.

– Мені з дитинства подобалося малювати й ліпити, я змалечку говорила, що хочу стати художницею, – розповідає Анастасія Рум’янцева.

До слова, прапрадід дівчини був ковалем, але про нього відомо мало, вона його не застала, щоб перейняти ремесло, тому навчатися довелося в інших майстрів молота та ковадла.

Після закінчення школи Анастасія повернулася до Києва, вступила до Інституту декоративно-прикладного мистецтва та дизайну імені Михайла Бойчука на спеціальність «Художня обробка металу».

– Із металом мені подобається працювати через його фізичні та хімічні властивості. Ще коли я навчалася їздити за кермом, нам давали теоретичний мінімум та показували базові операції з технічного обслуговування автомобіля. Є процес, де фіксуючі елементи під час монтажу нагрівають, і завдяки розширенню деталь потім тримає конструкцію. Не думаю, що подробиці дії важливі, головне – це те, що тоді я зрозуміла: із металу можна робити неймовірні речі, він якнайкраще слугує матеріалом для справжнього мистецтва, – говорить дівчина-коваль.
У виші в групі Анастасії було шестеро дівчат (усього – десять студентів). Але за спеціальністю пішли працювати не всі. Ковальчиня говорить, що викладачі всім давали поради, підказки, якщо розуміли, що людина хоче чогось навчитися.

– Якщо майстер побачив вогонь в очах студента, що красномовно вказує на бажання творити, то він допоможе, не зважаючи на те, дівчина це чи хлопець, – каже майстриня.

Нині дівчина навчається ремесла далі та працює в кузні «Свадар», у Пироговому, у майстра Олега Лещука.

До речі, і свою дипломну роботу виконувала саме там.

– Підсвічники створювала в себе на роботі, у кузні, бо в інституті за нашим викладачем не закріплена майстерня. Протягом усього навчання ми просилися працювати до інших, і не завжди нас пускали, – говорить Анастасія.
Диплом ковальчині – зріла робота, що має свою концепцію. Свічники, виготовлені зі сталі, латуні, мельхіору та дуба. В основі конструкції – образи трьох міфічних птахів: Гамаюна, Фенікса й Алконоста.

– Я хотіла передати динаміку польоту, тему архетипів і енергії навколо об’єктів. Від антропоморфності в образах відмовилася, бо вважаю, що людина багато в чому переоцінює себе і рано нам створювати божества за своєю подобою, коли Бог був зооморфним, ми гармонійніше жили зі своєю планетою, – розповідає про концепцію роботи майстриня.

– Ковальська справа – одна з технік обробки металу, які я вивчала в інституті, крім неї, інколи займаюся ювелірною справою, вчуся працювати з деревом, камінням та склом, у перспективі, сподіваюся, цікаво поєднуватиму різні матеріали, – розповідає про плани ковальчиня.

Для Анастасії Рум’янцевої ковальська справа з часом стала не просто ремеслом, а своєрідною релігією.
– Я хочу працювати з металом, для мене кузня та ковалі – як храм і божества. Прийти в майстерню та погладити ковадло, забруднити руки попелом біля горнила, дивитися на розпечений метал, як простір навколо нього освічується… Є в цьому магія, незбагненна для людського розуму… Відчуваєш, як стаєш чистішим після кожної роботи, бо метал помилок не знає й не пробачає – працювати треба швидко та вправно. Я ще продовжую навчатися цього ремесла, але однозначно бачу себе у світі металу.

Ковальство -- ремесло, яке не  вимагає певної статі

Ковальство — ремесло, яке не вимагає певної статі

На переконання Анастасії Рум’янцевої, ковальська справа – ремесло, яке не вимагає певної статі.

– Так сталося, що обрана мною професія здебільшого чоловіча. Я не звертала на цей чинник уваги, коли вирішувала, що робити зі своїм життям. Усього можна досягнути, будучи жінкою. Існує й думка, що нетипова людина може продукувати незвичні ідеї, – ділиться міркуваннями щодо вибору професії ковальчиня.

Завдяки активній механізації робочого процесу всім ковалям – і жінкам, і чоловікам – створювати вироби стало значно легше. Але, каже Анастасія, не всі чоловіки сприймають жінку в кузні.

– Ковалі різні. Бували жарти на цю тему. «Що з тобою сталося, що ти коваль?» Одного разу на роботу зайшов чоловік і сказав: «Кувати – не жіноча справа». Я не знайшла іншої відповіді, окрім: «Під руку говорити – не чоловіча», – розповідає майстриня

Тож, як зазначає дівчина, упоратися з такими іронічними закидами допомагають почуття гумору та норовливий характер.

Хоча такі випадки трапляються нечасто, та є чоловіки, яким складно усвідомити, що дівчина на металобазі може шукати метал для себе, щоб потім самостійно його обробити, а не для батька чи брата.

– Майстри до мене ставляться добре, хоча я ще нічого визначного не зробила. Мене вчать, підтримують та поважають. Інколи радяться, коли виникають спірні питання. Пишаюся тим, що з часом стаю частиною цього товариства, – говорить дівчина-коваль.

У майстерні Анастасія Рум’янцева намагається освоїти якнайбільше технік, щоб краще втілювати свої творчі задуми.

– Майстри навчають усього, чого попрошу. У кузні хіба що дуже важкі предмети не тягаю, – говорить Анастасія Рум’янцева.

Власної майстерні в дівчини немає, але в майбутньому вона, звісно, хотіла б облаштувати свою.

Наразі в Анастасії Рум’янцевої чіткий вектор розвитку не означений, ідей безліч, але на їхнє втілення бракує коштів та часу:

– Хочу розвиватися за трьома напрямами: виготовляти речі на замовлення, робити класні предмети з власної ініціативи для продажу, створити кілька серій об’єктів виставкого характеру.

Сучасне мистецтво та ремісництво ходять десь поруч, уважає дівчина-коваль.

– Знаю, що світ не потребує цього, але мені є що йому сказати, і я знаю, як це можна зробити доступно та зрозуміло для людей. Бо в сучасному мистецтві буває, що предметам приписують те, чого в них і близько немає, –резюмує майстриня. – Порожньому намагаються надати фальшивого змісту, щоб потім продати дорожче. Некомерційні ж проекти найбільш комерційні. Мистецтво – це бізнес, як релігія та війна.

Наталка СІРОБАБ

Фото Ольги Матвієнко

Джерело:povaha.org.ua

Переяславська вишиванка “засвітилася” на Гаваях

Юрій Клим у вишиванці переяславських майстринь

Юрій Клим у вишиванці, виготовленій переяславськими майстринями

Сьогодні в Кайлуа-Кона (острів Гаваї, США) стартував щорічний чемпіонат світу з тріатлону Ironman (“залізна людина” – анг.). Вперше в історії український спортсмен-любитель –  32-річний Юрій Клим із Києва – бере участь у цьому випробуванні. Нагадаємо, що він триразовий переможець змагань із тріатлону “Слов’янська хвиля”, які традиційно проходять у Переяславі-Хмельницькому (Київщина). За плечима спортсмена – два марафони пустелею Сахара і один – через Альпи, швидкісні сходження на вершини Ельбрус і Кіліманджаро. Але саме з Переяслава в 2010 році почався його шлях у тріатлоні.

У червні цього року, виступаючи на  “Слов’янській хвилі”, Юрій Клим розповів, що поїде на чемпіонат світу Ironman. Змагання в Переяславі він назвав одним із етапів підготовки до цієї знакової події. Пообіцяв, що вдягне перед стартом вишиванку, виготовлену на переяславській фабриці художніх виробів, яку отримав на презент.

12 жовтня в місті Кайлуа-Кона відбувся парад-відкриття чемпіонату. Юрій Клим виставив у “Фейсбуці” фотографії з урочистостей. На них спортсмен одягнений у вишиванку, зроблену нашими майстринями.

Ірина Татькова, яка є співорганізатором змагань “Слов’янська хвиля”, прокоментувала в мережі: “Переяславська вишиваночка на Гаваях! Супер! Наш чемпіон, як і обіцяв, надів на вдачу перед стартом! Нехай вона Юрі Климу принесе перемогу! Велика подяка переяславській фабриці художніх виробів та директору Коляденко Катерині Іванівні за прекрасні роботи та збереження народних традицій!”.

Інф.  “ВП”